Творчі завдання як засіб розвитку креативних здібностей учнів у навчально-виховному процесі

Ця характеристика виявлення креативності відображає її основну, творчу сторону, зокрема: створення нового, оригінального продукту; нестандартне бачення у відомому нових можливостей його функціонування, а також можливість продукувати необмежену кількість ідей [13].

Поряд з терміном «креативність» у науковій літературі часто використовується поняття «творчість». Визначення креативності є аналогом визначення «творчі здібності» та дуже пов’язане з творчістю, творчою діяльністю, що породжує щось нове. Деякі автори ототожнюють творчу активність із креативністю та використовують слово «творчість» замість слова «креативність», посилаючись на той факт, що поняття «креативність» бере своє походження від англійського слова «creative» – творчість. На нашу думку, зважаючи на схожість та близькість цих понять, доцільно було б використовувати їх як синонімічні слова, бо креативність (від англ. creativity) – рівень творчої обдарованості, що становить стійку характеристику особистості. Іншими словами, креативність – це здатність особистості творити, створювати щось нове [52], а у працях Л. Виготського, С. Рубінштейна зазначається, що творчість – це діяльність, коли людина створює щось нове, незалежно від того, чи це річ зовнішнього світу, чи побудова розуму, або відчуття, яке живе і розвивається в самій людині [15], або процес створення людиною предметного світу й одночасний розвиток нею власної природи [64].

А. Маслоу писав, що творчість – це реалізація природного творчого потенціалу при відсутності внутрішніх конфліктів [5].

К. Роджерс вважав, що творчість – це результат здатності знаходити проблеми у процесі пошуку [5].

Натомість Д. Гілфорд зазначав, що творчість – це те що визначено генетично і може бути виміряне тестами, взаємодія двох протилежних типів мислення: дивергентного і конвергентного [5].

У тлумаченні феномену творчості, як визначає його словник з психології, переважає діяльнісний підхід: «…це діяльність людини, результатом якої виступають нові духовні й матеріальні цінності». Проте, за словами О. Леонтьєва, творчість ніяк не можна зводити до діяльності зі створення нових матеріальних та духовних цінностей [40].

К. Тейлор розглядає творчість як розв’язання завдань і виокремлює шість груп визначень творчості:

1. Визначення типу «Гештальт», у яких відзначається створення нової цілісності.

2. Визначення, орієнтовані на «кінцевий продукт», або «інноваційні» визначення, у яких відзначається продукування чогось нового.

3. «Естетичні», або «експресивні», визначення, у яких відзначається самовираження. Як приклад визначень цього типу наводиться таке: «Творчий процес – це здатність мислити в недослідженій сфері без обмеження колишнім досвідом».

4. «Психоаналітичні», або «динамічні», визначення, у яких творчість трактується в термінах взаємодії «Я», «Воно» і «Над-Я».

5. Визначення в термінах «мислення, орієнтованого на рішення», у яких відзначається не стільки рішення, скільки власне розумовий процес.

6. Різноманітні визначення, що не вкладається в жодну з перелічених вище категорій [29].

В. Сухомлинський визначав творчість як своєрідну сферу духовного життя, самоствердження, коли розвивається самобутність та індивідуальність кожного учня. У книжці «Серце віддаю дітям» він писав: «Творчість відкриває в дитячій душі ті куточки, в яких дрімають джерела добрих вчинків» [70, с. 54].

І. Волков вважає, що творчість – це створення школярем оригінального продукту, вибору, в процесі роботи над яким самостійно застосовано засвоєні знання, вміння, навички, в тому числі здійснено їх перенесення, комбінування відомих способів діяльності чи створення нового для учня підходу до розв’язання (виконання) завдання [50].

Українська дослідниця Н. Наумова визначає творчість як найповніше вираження людського духу [49]. Враховуючи таке розуміння творчості, можна стверджувати, що тут розглядаються і когнітивні, і почуттєві, і вольові зусилля для досягнення успіху чи зменшення ймовірності невдачі, мобілізації настирливості, енергії, волі, прояв настирливості тривалий час, уміння раціонально планувати діяльність (чергування праці та відпочинку).

Творчість у школі О. Захаренко описує як особливу, особистісну і водночас суспільну сферу, оскільки результати цієї творчості безпосередньо звернені до особи школяра, сприяють захопленню процесом пізнання, вихованню потреби трудитися, високих моральних якостей [50].

Творчу діяльність учня В. Сухомлинський розглядав не лише як вищу форму активності і самостійності, а і як найбільшу радість в духовному житті людини. Дитина повинна жити в світі творчості. «Без цього, – писав педагог, – вона – засушена квітка» [70, с. 57].

Традиційно вирізняють три види творчості – наукову, технічну, літературно-художню. В. Моляко пропонує ширшу класифікацію й виділяє наукову, технічну, літературну, музичну, образотворчу, ігрову, навчальну, побутову, військову, управлінську, ситуаційну, комунікативну творчість [31]. В. Давидов, визначаючи акт творчості як «реальне перетворення предметної дійсності, культури і самого себе», включає при цьому до поняття творчості також моральну творчість [28, с. 55].

До чинників, що мотивують і підтримують творчу діяльність, а відповідно і визначають її успішність відносять такі класичні поняття, як емоції, увага, воля, характер. Відомо, що творчість супроводиться певним переживанням: смутком і стражданнями, радістю і гордістю за звернене, або, з погляду психології певними емоціями.

Інший чинник, що має істотне значення для творчості – це воля. Саме її вважають керівною системою, яка нині ще недостатньо вивчена, зокрема в таких взаємозв’язках, як воля і відповідальність, воля і детермінізм поведінки, воля та свідомість. Ці взаємозв’язки стали предметом пізнавальної активності дослідників, які вивчають людську психіку, її цілеспрямування і дії, оскільки окремим випадком їх є і творча діяльність [20].