Типологія книги

ньому і має значний науково-довідковий апарат: вступну статтю, примітки, коментарі тощо. Масове літературно-художнє видання розраховується на читання твору будь-яким читачем з метою задоволення естетичних потреб, відпочинку, насолоди і т.п., і, як правило, містить тільки самі твори художньої літератури.

Як вже зазначалося на початку, ДСТУ 3017–95 містить перелік тринадцяти основних видів видань за цільовим призначенням; різновиди кожного з основних видів тут не названі, вони подаються окремо. Разом з тим їх характеристика дуже важлива для розуміння обсягу кожного з цих понять. 

У цілому поділ видів видань за цільовим призначенням не є однорідним, тому що ці види виділяються за різними ознаками. Одні враховують тип літературних творів, надрукованих у виданні (наприклад, навчальні чи довідкові видання); другі – цільове призначення самого видання, разом з його читацьким призначенням (наприклад, виробничо-практичне видання для аматорів, видання для організації дозвілля); треті – зміст видання, широту його читацького призначення (громадсько-політичне видання) та ін. Вимоги наукової класифікації тут не витримуються, тому можна передбачити, що цей фасет класифікації видань у майбутньому буде вдосконалюватися.

Особливий фасет класифікації видань виділений “за аналітико-синтетичним переробленням інформації”. Точніше було б сказати: “за ступенем аналітико-синтетичного перероблення інформації”. Для того, щоб витримати вимогу повноти поділу обсягу родового поняття “видання”, слід було б розрізняти видання, що не мають аналітико-синтетичного перероблення інформації і такі, що здійснюються на її підставі. Але в стандарті характеризується тільки останній вид, під назвою: “інформаційні видання”. Його визначення: “видання систематизованих чи узагальнених відомостей відносно опублікованих даних з першоджерел, випущене друком організаціями, що здійснюють науково-інформаційну діяльність”. Така дефініція прирівнює поняття “інформаційні видання” до “вторинних документів”, що виділяються з погляду тої чи іншої інформаційної системи.

Термін “інформаційні видання” – невдалий з погляду його семантики, якщо врахувати багатозначність поняття “інформація” та можливість розгляду кожного видання як каналу передавання інформації або як джерела інформації. З цього погляду “неінформаційних” видань взагалі не може існувати, і називати їх окремий вид “інформаційним” – безглуздя. Але термін вже існує, він стандартизований, тому треба врахувати його зміст і не звертати уваги на буквальне значення терміна.

“Інформаційні видання” в стандарті поділяються на такі різновиди: бібліографічне, реферативне, оглядове видання; дайджест. Однопорядковість цих різновидів теж виглядає безглуздою з погляду теорії бібліографії, адже бібліографічні видання можуть бути і реферативними, і оглядовими, і дайджестами. Незважаючи на це, наведемо стандартизовані визначення кожного із названих видів видань: бібліографічне видання – “інформаційне видання упорядкованої сукупності бібліографічних записів”; реферативне видання – “інформаційне видання сукупності бібліографічних записів, включно з рефератами”; оглядове видання – “інформаційне видання публікації одного чи декількох оглядів, які відображають підсумки аналізу та узагальнення відомостей з різних джерел”; дайджест – “видання публікації у вигляді добірки витягів із конкретного тексту, відібраних і згрупованих таким чином, щоб дати про нього загальне уявлення, чи добірки найцікавіших матеріалів, передрукованих з інших видань”. 

Оскільки перелічені терміни стандартизовані, то їх використання у видавничій практиці є обов’язковим. Що ж стосується наукового розуміння цих понять, їх тлумачення, то воно припускає і критичні зауваження, і їх майбутній перегляд. Для того, щоб зберегти однопорядковість класифікаційного ряду, було б доречно розрізняти “сигнальне бібліографічне видання” – таке, що складається тільки з бібліографічних описів, і “анотоване бібліографічне видання” (що включає описи з анотаціями), поряд з реферативним і оглядовим виданнями (див. таблицю 3.1).

Виходячи з того, що всі розглянуті вище ознаки класифікування можуть стосуватися як неперіодичних, так і серіальних видань, можна зробити висновок, що будь-яке видання можна аналізувати за даними ознаками і визначати його вид залежно від того, чи відповідає видання тій чи іншій дефініції.

§ 3.2. Види неперіодичних видань

Як зазначено вище, неперіодичні видання класифікуються на види, перш за все, за всіма переліченими вище ознаками. Крім того, використовують ще кілька ознак, призначених для класифікування тільки (чи переважно) неперіодичних видань.

За обсягом розрізняють такі види видань: книга – “книжкове видання обсягом понад 48 сторінок”; брошура – “книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок”; листівка – “аркушеве видання обсягом від 1 до 4 сторінок”.

Ознака “обсяг видання” ніби продовжує характеристику видання за особливостями матеріальної конструкції. Традиційно за обсягом розрізнялися саме неперіодичні видання. Але в ГОСТі 7.60-90 було вирішено відмовитися від вказівки на неперіодичність книжкового чи аркушевого видання при визначення видів видань за обсягом [14]. Вважається, що “книгами” можна називати і деякі серіальні видання (наприклад, продовжувані збірники наукових праць), “брошурами” – деякі випуски періодичних видань, на які здійснюється передплата ; “листівками” – окремі випуски такого періодичного видання як експрес-інформація і т. д.

Але при цьому залишається невідомим, чи можна називати “книгами” та “брошурами” окремі випуски журналів, “брошурами” чи “листівками” – окремі випуски газет. Це – питання до укладачів стандартів, на яке, на жаль, не можна зараз одержати відповідь. Його треба врахувати при наступному перегляді стандарту. 

Щодо терміна “листівка”, затвердженого у стандарті із вказаним значенням, то, можливо, він не є найкращим, тому що “листівку” можна розуміти як “поштову картку”. Більш відповідає дефініції термін “аркушівка”, що використовувався колись українськими бібліографами.

За структурою серед неперіодичних видань виділяють: серію – “видання, однотипно оформлене, що включає