Типологія книги

прийняттям української мови як державної постало питання про розробку українського державного стандарту на термінологію, що стосується видавничої продукції. Цю роботу виконала Книжкова палата України. Розроблений нею державний стандарт “Видання. Основні види. Терміни та визначення“ [4] врахував не тільки попередній досвід загальносоюзних стандартів, але й рекомендації міжнародного стандарту ISO 5127/2, а також досвід і дослідження українських вчених – дослідників документів і книговидавничої справи.

На даний час актуальним є питання вивчення цього стандарту та його впровадження в діяльність усіх видавничих організацій України, а також усіх установ, що мають справу з поширенням та використанням видавничої продукції, у тому числі книготорговельних, бібліотечних, бібліографічних організацій.

Разом з тим окремі рішення, прийняті в ДСТУ 3017–95 “Видання. Основні види. Терміни та визначення”, залишаються дискусійними з погляду книгознавства та документознавства, тому ми залишаємо за собою право висловлювати певні зауваження чи пропозиції щодо подальшого вдосконалення цього стандарту.

Наприклад, це стосується розуміння обсягу головного для даного стандарту поняття – “видання”. За ДСТУ 3017–95 це – “документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання”. Примітка 1 до цього визначення пояснює: “Під документом слід розуміти матеріальний об‘єкт, що містить інформацію, закріплену створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі”, тобто ніяких обмежень щодо характеру матеріального носія чи знакових способів передачі соціальної інформації тут немає. Примітка 2 така: “Видання, що поряд з друкованим текстом містить записи звуків чи зображення на інших матеріальних носіях (платівках, магнітофонних стрічках, фотоплівках, слайдах, аудіо- та відеокасетах), або таке, що має супровідну допоміжну інформацію (дискети тощо), зветься комбінованим”. Знов-таки тут йдеться про видання, в якому головною частиною є друкований текст, але нічого не сказано про видання, в яких головними є звукозапис або запис зображень на непаперових носіях. Останні зовсім не розглядаються в цьому стандарті, тобто нібито вони не відносяться до обсягу поняття “видання”.

Насправді видання можуть існувати і у вигляді непаперових документів. Отже, в ДСТУ 3017–95 йдеться не взагалі про видання, а лише про друковані видання. З таким зауваженням і слід розуміти всі наступні терміни, що включають як терміноелемент “видання” або пояснюються через поняття “видання”.

Розглянемо класифікацію друкованих видань, запропоновану державним стандартом, за окремими напрямками, що визначаються в наступних параграфах.

§ 3.1. Класифікування всіх друкованих видань за певними ознаками

ДСТУ 3017–95 не підкреслює різного значення окремих ознак для класифікування видань. Але теоретичний аналіз цього питання показує, що одні ознаки використовуються для класифікування всього обсягу поняття “видання” (маємо на увазі тут і далі – друковане видання), а інші – для класифікування певної частини видань, відокремленої за якоюсь ознакою.

Насамперед розглянемо ознаки, що використовуються для класифікування всіх видань без винятку, а також види видань, що за ними виокремлюються.

Одержувана класифікація видань є за своєю характеристикою багатоаспектною, паралельною, фасетною, тобто кожний напрям цієї класифікації (фасет) є незалежним від інших; у кожному використовується лише одна ознака класифікування; будь-яке видання може бути класифікованим за кожною з цих ознак.

Першою з таких ознак є періодичність виходу видання, тобто вихідна настанова, як має виходити у світ це видання: за один раз, або окремими випусками упродовж невизначеного заздалегідь часу, або через певні проміжки часу. За цією ознакою розрізняють, перш за все: неперіодичне видання – таке, що виходить одноразово і продовження якого не передбачене, і серіальне видання – таке, що виходить протягом часу, тривалість якого заздалегідь не визначена, як правило, нумерованими чи датованими випусками (томами) з постійною спільною назвою.

Серіальні видання, в свою чергу, поділяються на періодичні та продовжувані (хоча у визначенні останніх в ДСТУ 3017–95 ця підпорядкованість не позначена). Періодичне видання – це “видання, що виходить через певні проміжки часу, має заздалегідь визначену постійну щорічну кількість і назву нумерованих чи датованих, однотипово оформлених випусків, які не повторюються за змістом”. Продовжуване видання (або “видання, що продовжується”) – це “видання, що виходить через заздалегідь невизначені проміжки часу, в міру накопичення матеріалу, нумерованими та (чи) датованими випусками, неповторюваними за змістом, однотипово оформленими, із спільною назвою”.

Отже, будь-яке видання може бути за ознакою періодичності неперіодичним, періодичним або продовжуваним. Ця характеристика видання дуже важлива для організації роботи з ним, від його випуску до його придбання певною книгозбірнею та використання споживачами інформації.

Наступна ознака, що використовується для класифікування всіх друкованих видань – це їх матеріальна конструкція, тобто побудова кожного видання: з окремих аркушів паперу чи зі з’єднаних у блок або з’єднаних іншим чином. За цією ознакою розрізняють: книжкове видання – “видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці чи оправі”, аркушеве видання – “видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату без скріплення”, книжку-іграшку як “видання особливих конструктивних форм, призначене для розумового та естетичного розвитку дітей” та комплектне видання як “сукупність видань, зібраних до папки, футляра, бандеролі чи укладених в обкладинку”.

Практично різновидом книжкового видання є “журнальне видання”, тому що в