Україна в 1920-1950-х роках: доба тоталітаризму

Українським дивізійникам вдалося відстояти можливість прийняти присягу на вірність Україні. Створена у 1943 р., українська дивізія “Галичина” брала участь у боях із Червоною Армією і була розбита в липні 1944 р. під Бродами.

Історія цієї дивізії ще раз доводить, що бездержавний народ часто змушений іти на поступки своїм ворогам чи співпрацювати з ними з тактичних міркувань. Не завжди така співпраця була виправдана і приносила перемоги, але, очевидно, що більшість людей, які йшли на це, прагнули бути патріотами своєї нації, а тому, відповідно, не можуть бути зрадниками Батьківщини.

Завершення і підсумки війни

Протягом 1943-1944 рр. німецькі війська під ударами Червоної Армії було витіснено з України і тут знову встановився радянський тоталітарний режим.

Звільнення України від фашизму радянськими військами розпочалося безпосередньо в ході однієї з найбільших у Другій світовій війні Сталінградської битви.18 грудня 1942 року радянські війська вибили німців із першого населеного пункту - с.Півнівки Луганської області.

Переломною в радянсько-нацистському протистоянні стала битва на Курській дузівлітку 1943 р. Згодом розпочався форсований наступ на добре укріплену нацистами оборонну лінію на Дніпрі. Ціною надзвичайно великих жертв вдалося увійти до Києва до річниці “Великого Жовтня” - 6 листопада 1943 р. До речі, 20% усіх Героїв Радянського Союзу (багато посмертно) були удостоєні цього звання саме за битву за Дніпро. 

Протягом 1943 – 1944 рр. радянське командування провело декілька великих військових операцій на території України. Однією з найбільших була Корсунь-Шевченківська на початку 1944 р., у результаті якої понад 10 фашистських дивізій потрапили в оточення. Остаточне звільнення від нацистів військами Радянської армії відбулося 28 жовтня 1944 р. (с.Лавочне Львівської області). У наступальних операціях на великій території від Полісся і до Чорного моря брали участь війська 4-х Українських фронтів. 1-й Український фронт також брав участь у штурмі Берліна, українські бійці першими встановили прапор над Рейхстагом.

Німецько-радянська війна закінчилася підписанням фельдмаршалом Кейтелем 8 травня 1945 р. акту капітуляції Німеччини, який прийняли представники СРСР, Великобританії, США та Франції. У СРСР День перемоги у “Великій Вітчизняній війні” встановлено 9 травня (з 1965 р. – вихідний).

Друга світова війна закінчилася пізніше – 2 вересня 1945 р. після капітуляції Японії. Натомість українці і далі продовжували збройну боротьбу за незалежність проти радянської і польської окупації, вступивши в новий період своєї історії. Ця боротьба велася, як і в попередні часи, на власній етнічній території, а значить була оборонною та справедливою, на відміну від дій сусідів України зі сходу чи з заходу.

У ході війни відбулися події, які піднесли міжнародний статус України: Україна стала засновником і членом Організації Об'єднаних Націй;було створено Народний комісаріат закордонних справ (Д.Мануїльський, О.Корнійчук) та призначено наркома оборони (генерал-лейтенант В.Герасименко); в УРСР об'єднано більшу частину західноукраїнських етнічних земель; ліквідовано територіальні претензії сусідніх держав, що було причиною міжнародних конфліктів; частково змінено державну символіку та ін.

Історію війн пишуть переможці. Переможцем, який виніс головний тягар боротьби з фашистською Німеччиною в роки ІІ Світової війни, був Радянський Союз. Це дало йому велику перевагу у створенні власної, часто сфальшованої і міфологізованої версії війни.

Один з таких міфів стосується назви і хронологічних рамок війни. Протягом довготривалого періоду в СРСР, так само як у пострадянській Україні, ця війна називалася “Великою Вітчизняною”, а її відлік проводився не з 1 вересня 1939 р., а з 22 червня 1941 р., із початку німецької агресії проти СРСР. Вибір дати створював ілюзію, ніби Радянський Союз був невинною жертвою і тільки те й робив, що визволяв інші народи; ніби перед тим не було його агресії проти Польщі, Румунії, Фінляндії, балтійських країн; ніби пакт Молотова-Ріббентропа не торував шлях війні, а німецькі танки не завоювали всю Європу, заправляючись радянським паливом.

Назва “Вітчизняна війна” ігнорує той факт, що мільйони українців після початку воєнних дій не вважали СРСР своєю “вітчизною”, а Україна, яка не мала своєї державності, була не суб'єктом, а об'єктом війни, іншими словами, жертвою агресії тоталітарних держав.

Україна втратила понад 8 млн. чоловік, що є одним із найбільших показників втрат серед народів у цій страшній війні. За роки війни УРСР зазнала надзвичайно великих господарських втрат: було знищено 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, 15 тис. промислових підприємств, 29 тис. колгоспів і радгоспів. На Україну припадало 42% усіх матеріальних втрат СРСР.

Незважаючи на це, після свого повернення радянська влада й надалі проводила політику, спрямовану на знищення кращих представників української нації. Знову почалися депортації населення та голодомори, жертви яких обраховувалися сотнями тисяч і мільйонами.

Гонінням і депортаціям піддавалися всі підозрілі для режиму люди: і ті, що у роки війни залишалися під німецькою окупацією, і ті, що повернулися з каторжних робіт, і ті, що брали участь у різних збройних формуваннях. Найчастіше репресії стосувалися всієї родини потерпілих. Відстоювання ідеї незалежності України вважалося одним із найбільших злочинів, за який стратили не одну тисячу патріотів.