Україна в 1920-1950-х роках: доба тоталітаризму

 

10.1 Утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР. Трагедія голодомору і розстріляного відродження

10.2 Західноукраїнські землі у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини

10.3 Україна в ІІ Світовій війні (1939 – 1945 рр.)

10.4 Післявоєнний період сталінщини

 

 

Захоплена більшовиками, Україна переживала надзвичайно важке становище: згортання промислового виробництва, падіння врожайності, нестача палива, харчів, одягу, взуття, безробіття стали характерною ознакою економічного життя. До цього призвели світова війна і революція, окупація, анархія і бандитизм.

Поглиблювала несприятливу ситуацію дестабілізаційна політика радянської влади, яка, відповідно до програми більшовиків, намагалася відразу встановити новий лад. Ця політика під назвою “воєнного комунізму” передбачала:

а) націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі;

б)уведення прямого централізованого продуктообміну;

в) запровадження “продрозкладки” - експропріацію врожаю у селян;

г) примусову трудову мобілізацію та ін.

Знаряддям виконання цієї політики стали: військові сили, продзагони, комісари, комітети незаможних селян та ін.

Прокотилася хвиля селянських і робітничих страйків і повстань проти продрозкладки. Найсерйознішим виступом стало повстання в Кронштадті, жорстоко придушене більшовиками (15 тис. повстанців було знищено без суду і слідства).

Політичний та економічний крах змусив більшовиків перейти в 1921 р. до “нової економічної політики” (НЕП), що означало часткове повернення до капіталізму, але військова промисловість, транспорт, банки, зовнішня торгівля залишалися в руках держави.

Суть НЕПу: запровадження ринкової системи і товарно-грошових відносин; допущення елементів державного капіталізму; денаціоналізація; розвиток усіх форм кооперації; госпрозрахунок; матеріальна зацікавленість; заміна продрозверстки (насильне відбирання продовольства) продподатком, плановість народного господарства та ін.

Перехід до НЕП ускладнювався політичними та економічними обставинами:

1. Політичні. Значна частина радянського і партійного керівництва не розуміла суті НЕП і вимагала повернення до звичних „воєнно-комуністичних” методів керівництва. Це породжувало численні дискусії в партії та суспільстві, що супроводжувалися боротьбою за владу, у якій врешті-решт переміг Й.Сталін;

2. Економічно-політичні. Влітку 1921 р. південь України, як і російське Поволжя, охопила засуха. Оскільки жителі цього регіону були в опозиції до радянської влади і, за даними ЧК, були готові підтримати плани партизанського штабу Юрія Тютюнника щодо визвольного походу проти більшовиків, то за наказом Москви, щоб унеможливити цей похід, у селян забрали той невеличкий врожай, який їм вдалося зібрати, і як наслідок - восени 1921 р. виник голод 1921-1923 рр., від якого померло бл. 1,5 млн. селян.

3. Економічні.Підприємства, отримавши самостійність і перейшовши на госпрозрахунок, щоб швидше відновити виробництво й підняти свої доходи різко підняли ціни на промислову продукцію. Оскільки ціни на продукцію села через зубожіння населення не могли так швидко зростати, то виникла криза збуту, яка отримала назву „ножиці цін”. Зазначимо, що її було подолано економічними методами.

Підсумки НЕП

Відбудові економіки і досягненню перших економічних успіхів сприяла фінансова реформа (1922-1924 рр.), у рамках якої було запроваджено тверду валюту – червонець, яку вже в 1925 р. було визнано однією з найстабільніших у Європі.

НЕП дозволила швидко відбудувати зруйноване господарство, значно збільшивши виробництво промислової та сільськогосподарської продукції. Уже в 1927 р. українські селяни обробляли на 10% більше землі, ніж у 1913 р. Сягнуло довоєнного рівня виробництво предметів споживання, повнокровно запрацювала грошова система.

Водночас закріплюється централізоване правління радянськими республіками.

Утворення СРСР. Політика “коренізації” та “українізації”

Від самого початку проголошення більшовицької державності в Україні (УСРР, 1919 р.) московське керівництво проводило послідовний курс на обмеження її прав та об'єднання з Російською Федерацією.

Насамперед це виявилося у військовій сфері: навесні 1919 р. дислоковані в Україні війська було підпорядковано Реввійськраді Росії, а 4 червня розформовано Український фронт.

Від 1 червня 1919 р. в московському центрі зосереджувалося керівництво 5 галузями: військове командування, ради народного господарства, залізниці, фінанси, праця. Так було сформовано воєнно-політичний союздвох радянських республік.

У 1920 р. згідно з двостороннім договором було об'єднано наркомати військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфу, а також Вищі Ради народного господарства обох республік.

Практично це означало усунення українського уряду від органів влади, які забезпечували незалежність. Протягом 1921-1922 рр. на території республіки набуло чинності чимало законодавчих актів Росії. Проти такої практики в Україні утворилася опозиція, яка на V Всеукраїнському з'їзді Рад виступила за відокремлення від РСФРР та недовіру до уряду, але її пропозиції було відкинуто.

Зверніть увагу:

На початку 1920-х рр. УСРР ще залишалася суб'єктом міжнародної політики. 14 лютого 1921 р. її повноважні представники підписали перший мирний договір УСРР з Литвою, 18 березня взяли участь у підписанні Ризького договору з Польщею, згодом було встановлено дипломатичні стосунки з Латвією та Естонією. У 1922 р. було підписано договір про дружбу й братерство з Туреччиною.

30 грудня 1922 р. більшовики проголосили створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) як федеративної держави, яка згодом, за правління Сталіна, переросла в унітарну радянську імперію. До речі, саме Сталін як нарком у справах національностей ініціював і відстоював т. зв.