Україна в 1920-1950-х роках: доба тоталітаризму

У Західній Україні НКВД вдалося викрити деякі структури організації та заарештувати її членів. Але незважаючи на це, ОУН як політична формація залишилася багато в чому цілісною, зберігши свій організаційний і бойовий потенціал.

Обидві фракції ОУН підтримували контакти з німцями, сподіваючись, що ті сприятимуть процесу відновлення Української держави, однак цього не сталося.

Нацистсько-радянська війна 1941-1945 рр. й рух опору

Протягом осені 1940 року німецький генеральний штаб розробляв різні аспекти майбутнього плану нападу на Радянський Союз, а 18 грудня Гітлер підписав директиву, відому як план “Барбаросса”. Визначивши початок операції на 22 червня 1941 року, німці залучили для цього 5,5 млн. солдатів, 47260 гармат і важких мінометів, близько 4,3 тисяч танків і 4950 літаків.

22 червня 1941 р. на територію України почали наступ 57 дивізій і 13 корпусів групи армій “Південь”. Їм протистояли 80 радянських дивізій Київського та Одеського військових округів. Радянське військо на західних кордонах кількісно переважало німецьку армію, але було заскочене зненацька і поступалося за багатьма якісними показниками.

За перші три тижні війни німецькі війська просунулися на територію СРСР місцями від 300 до 600 км. Був завзятий, хоча спорадичний опір Червоної армії. Наприклад, танкова битва в районі Броди - Дубно – Луцьк – Рівне (червень) чи згодом оборона Києва і Одеси (липень – вересень) та ін. допомогли частково стабілізувати ситуацію, завдаючи значних втрат німецькій армії. До 26 серпня 1941 р. німці втратили 94 тис. убитими і 440 тис. пораненими.

Людські втрати з радянського боку були значно більшими. Тільки до німецького полону до кінця 1941 р. потрапило 3,8 млн. радянських солдатів та офіцерів.

Перед відступом радянські спецслужби знищили у в'язницях Західної України близько 20 тисяч політичних в'язнів.

Рівно через 13 місяців після початку війни, у липні 1942 р., всю територію України, включаючи й Крим, було окуповано нацистами. Понад 8 місяців тривала оборона Севастополя, під час якої нацисти втратили майже 300 тис. чол. – більше, ніж у всіх бойових діях у Європі, Африці та Атлантиці від початку ІІ Світової війни і до нападу на СРСР.

Німецький окупаційний режим

Протягом літа - осені 1941 р. захоплену німцями територію України було поділено на такі зони окупації: Буковина і Бессарабія разом з Одесою (“Трансністрія”) відійшли до Румунії; “Дистрикт Галичина” приєднувався до утвореного на польській території Генерального губернаторства; на решті українських земель було створено Рейхскомісаріат “Україна” з центром у місті Рівне. Чернігівська, Сумська, Харківська, Луганська області та Крим входили до прифронтової зони, перебуваючи під владою військових.

Завданням нацистської влади, за словами рейхскомісара України Еріха Коха, було витягнути з України всі багатства, не звертаючи уваги на почуття чи власність українців, а останні мусили працювати, працювати і ще раз працювати. Виходячи з цього, німці запровадили систему рабської експлуатації і народовбивства. Дуже частими були масові розстріли заручників чи в'язнів, крім того, окупанти вивозили українську молодь і навіть дітей до Німеччини на невільницьку працю. Захоплюючи великі міста, нацисти нищили або грабували бібліотеки, музеї, наукові установи. Знищуючи символи негерманських культурних досягнень, вони розраховували полегшити собі колонізацію східних просторів. В Україні було створено 50 гетто і понад 180 великих концтаборів, таких, наприклад, як Янівський у Львові, Бабин Яр у Києвіта ін.

Основні риси фашистського окупаційного режиму:

1) Україну було розділено на 4 окупаційні зони;

2) створено адміністративно-каральний апарат влади, який опирався на державну таємну поліцію (гестапо), озброєні охоронні загони (СС), службу безпеки (СД). Крім цього існували допоміжні органи влади: бургомістри і міські управи в містах, голови і управи в районах, старости - в селах, також допоміжна поліція;

3) організовано 180 концентраційних таборів для військовополонених, 50 гетто для єврейського населення, яке підлягало знищенню;

4) введено регламентацію всіх сторін життя населення, аж до оголошення в газетах про дозвіл на шлюб;

5) окупанти зберегли колгоспи як зручний засіб викачування хліба з країни;

6) встановлено жорсткий паспортний режим; 12 годинний робочий день, трудову повинність з 14 до 65 років; грошові і натуральні податки;

7) запроваджено набори юнаків і дівчат для роботи в Німеччині. За ухилення від поїздки до Німеччини, втім і за все інше, наставало невідворотне покарання - як правило, розстріл. Всього за роки війни з України нацисти вивезли 2,4 млн. чол.

Нацистський “новий порядок” викликав в Україні обурення і величезної сили народний спротив.

Національно-визвольний рух

Після захоплення німцями Львова, 30 червня 1941 р., було проголошено Акт відновлення Української держави і сформовано уряд на чолі з одним із лідерів ОУН Ярославом Стецьком. Цю акцію українське населення вітало з великим ентузіазмом. Проте німецька влада відкрила свої карти, де, як відомо, не було місця політичній самостійності українського народу. Нацисти заарештували лідерів ОУН Я.Стецька, С.Бандеру й членів крайового правління. Арештованих відправили до Берліна, а потім у концтабір Заксенхаузен.

Отже, витворилася досить чітка ситуація: по один бік український самостійницький рух під проводом Бандери, по другий - німецька окупаційна влада. Щодо групи Мельника, то й вона