Україна в 1920-1950-х роках: доба тоталітаризму

Розгорнуті наприкінці 1940-х — на початку 1950-х рр. всесоюзні “дискусії” з питань мовознавства, філософії та політичної економії остаточно встановлювали партійну монополію в науці, ідеологічний диктат і контроль у всіх сферах суспільно-політичного й духовного життя.

Великої шкода біологічній науці і сільському господарству завдала “лисенківщина”. Її жертвами в Україні стали відомі генетики М.Гришко, С.Гершензон, Л.Делонс, І.Поляков та інші.

У цілому розвиток наукових досліджень було спрямовано на виконання “плану перетворення природи”, що його висунув Сталін у 1948 р. Розпочалося будівництво багатьох гідроелектростанцій, водосховищ, каналів, пробували акліматизувати субтропічні культури тощо.

У дещо сприятливіших умовах розвивалися математично – природничі й технічні науки, які обслуговували військово-промисловий комплекс. У 1948-1950 рр. в Україні було виготовлено першу в Європі електронну цифрову обчислювальну машину, вперше одержано важкий азот, розроблено теорію розділення ізотопів, методів концентрування важкої води. Активно проводилися дослідження в галузі фізики атомного ядра та атомної енергетики, авіації, порошкової металургії, електрозварювання, освоєно технологію отримання надміцного чавуну, у 1953 р. збудовано найбільший на той час (понад 1,5 км) суцільнозварний міст через Дніпро в Києві та ін.

“Радянізація” і збройна боротьба в західних областях. Ліквідація греко-католицької церкви

Паралельно з відбудовчими роботами в західних областях прискореними темпами здійснювалися індустріалізація, колективізація, т.зв. “культурна революція” і “радянізація”. Спосіб життя західних українців необхідно було в найкоротші строки привести у відповідність із Наддніпрянською Україною.

За темпами промислового розвитку західні області випереджали загальнореспубліканські показники. Обсяг валової промислової продукції тут зріс більше, ніж втричі, з'явилися нові галузі виробництва (машино– і приладобудівництво, металооброблення, хімічна та ін.), розроблялися нові родовища корисних копалин (Бориславське нафтове родовище, Львівсько-Волинський вугільний басейн, Роздольське родовище сірки та ін.). Було збудовано найпотужніший на той час у Європі газопровід Дашава – Київ.

Однак промислове зростання краю мало як позитивні, так і негативні наслідки: безгосподарність, розкрадання й винищення природних ресурсів (особливо Карпат), відставання галузей харчової й легкої промисловості, порушення екології тощо.

До початку 1950-х рр. у західних областях було завершено суцільну колективізацію сільського господарства. Вона здійснювалася у звичних для командно-адміністративної системи умовах примусу, репресій і терору, з порушенням принципів добровільності й поступовості.

У соціально-культурній сфері інтенсивно ліквідовувалася неграмотність, зростала мережа шкіл, училищ, вищих шкіл, технікумів, закладів культури й охорони здоров'я. Так, порівняно з довоєнним періодом кількість учителів зросла майже в 6, а кількість студентів майже в 10 разів, тут було створено 22 вузи.

Водночас швидкими темпами викорінювалося все, що було пов'язано з попереднім способом життєдіяльності. Зі Сходу прибуло бл. 86 тис. партійних, радянських, комсомольських працівників та спеціалістів різних галузей народного господарства і соціально-культурної сфери. Приїжджі кадри становили бл. 90 % керівників різних чинів, вони ж складали основне ядро партійних організацій. Наприклад, у 1950 р. із 23 тис. членів Львівської обласної організації КП(б)У тільки 10 відсотків становили місцеві активісти.

Утвердження радянського способу життя супроводжувалося збройною боротьбою численними зловживаннями, порушеннями норм законності, ігноруванням місцевих особливостей.

Ліквідація греко-католицької церкви

До приходу Радянської влади греко-католиками були бл. 5 млн. західних українців на чолі з митрополитом А.Шептицьким. Після його смерті в 1944 р. греко-католицьку церкву очолив Й.Сліпий. Тоді ж розпочалася ліквідація цієї церкви: розроблявся сценарій, створювалася “ініціативна група”, заарештовувалися й переслідувалися священики.

У березні 1946 р. у Львові було скликано і проведено під контролем НКВС церковний Собор. “Ініціативну групу” очолив Г.Костельник (у 1948 р. вбитий). І хоч рішення Собору не були канонічними, але офіційно Українська греко-католицька церква в Галичині перестала існувати (з 1949 р. також у Закарпатті). Її вірні насильно переводилися до Руської (Російської) Православної церкви. Понад 1400 священиків та 800 монахів і монахинь було заслано в Сибір, 200 розстріляно.

Збройна боротьба

Військова сила і репресивно-каральні органи були вирішальним фактором “радянізації” західних областей УРСР. Наприкінці війни та в перші повоєнні роки сталінське керівництво зосередило тут велику кількість армійських та спеціальних підрозділів НКВС-НКДБ. З лютого 1944 р. до пізньої осені 1945 р. вони здійснили 27 тис. бойових операцій проти ОУН-УПА.

Число УПА на час вигнання фашистів із Західної України становило бл. 100 тис. чоловік, ще стільки ж нараховувало бандерівське запілля. З 1946 р. УПА реорганізувалася в невеликі підпільні загони.

За офіційними даними, протягом 1944-1945 рр. було проведено бл. 6 тис. бойових операцій проти радянських військових частин і 14,5 тис. диверсій і терористичних акцій, у ході яких загинуло бл. З0 тис. осіб.

Втрати ОУН-УПА тільки протягом 1944-1946 рр. становили 56,6 тис. убитимита108,5 тис. полоненими.Ще 48,3 тис. бандерівців добровільно склали зброю.

Намагаючись якнайшвидше здобути перемогу, радянське керівництво вдавалося до найжорстокіших форм боротьби, провокацій, репресій і терору. На боці сталінського тоталітарного режиму була явна перевага в засобах і методах ведення бойових і каральних акцій. Відомо багато фактів страшного насильства, свавілля й беззаконності, що їх чинили спеціальні підрозділи і виконавці.

Щоб позбавити повстанців підтримки, уряд вдався до масових депортацій. У період з 1944 по 1947 р. кількома етапами було відправлено в північно-східні райони СРСР понад 100 тис. членів ОУН-УПА та їх родин. Вивозили також за відмову вступати до колгоспу та за будь-які інші “націоналістичні” і “контрреволюційні” дії. Серед виселених було багато жінок, дітей, літніх людей. Усього з 1944 по 1952 рр., за офіційними даними, із Західної України було виселено понад 200 тис. чол., за неофіційними – від 300 до 800 тис. чол.

Наприкінці 1940-х рр. збройний опір бандерівців почав слабнути, хоча окремі загони діяли до середини 1950-х рр. 5 березня 1950 р. під Львовом у сутичці з енкаведистами загинув крайовий провідник ОУН і головнокомандувач УПА Роман Шухевич (Тарас Чупринка). Його наступником став Василь Кук, але результат боротьби було вже визначено.

Підсумки

Період тоталітарних режимів 1920-1950-х рр. увійшов в історію України як найтрагічніший. З перемогою більшовиків в Україні утвердився диктаторський антинародний режим. Уся повнота влади належала комуністичній партії – провідній і спрямовуючій силі радянського суспільства. Антидемократизм і терор стали головними формами й методами суспільно-політичних відносин. Подібна практика спостерігалася і в тих українських етнічних землях, що знаходилися у складі Польщі та Румунії.

Безмірних страждань зазнали українці в період Другої світової війни та в повоєнні роки сталінського режиму. Незважаючи на збройний рух опору, Україна так і не стала на політичній карті світу суб'єктом історичного процесу; її землі, як і раніше, залишалися лише об'єктом дії з боку агресорів. Водночас саме в цю добу УРСР стала індустріально-аграрною державою; її кордони охопили переважну більшість етнічних земель; вона набула статусу країни-співзасновниці ООН.