Україна в 1920-1950-х роках: доба тоталітаризму

Індустріалізація та її особливості в Україні

У 1929 р. сталінське керівництво ВКП(б) остаточно відходить від НЕП і розпочинає наступ соціалізму по всьому фронту, керуючись ленінським планом індустріалізації, колективізації та культурної революції.

Індустріалізація передбачала створення економічних основ соціалізму, його матеріально-технічної бази. Курс на індустріалізацію було проголошено ще 1925 р. наXIV з'їзду ВКП(б).

У ході індустріалізації необхідно було забезпечити: економічну самостійність і незалежність країни; зміцнення обороноздатності, захист від зовнішніх зазіхань; створення матеріально-технічної бази для модернізації всіх галузей народного господарства; неухильне зростання продуктивності праці; підвищення матеріального добробуту та культурного рівня народу.

Індустріалізація потребувала значних капіталовкладень. Основними джерелами її фінансування стали:випуск паперових грошей; державна монополія на зовнішню торгівлю, режим економії, перерозподіл коштів, колективізація та податки з населення, (для селян - “натподаток”), збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хліба; зростання експлуатації селян, робітників, інтелігенції, мільйонів в'язнів ГУТАБу (ГУЛАГ – Главное Управление Лагерей); внутрішні позики і т. ін., а також розширення продажу горілки (у 1927 р. бюджет отримав 500 млн. крб., а в 1934 р. - 6,8 млрд. крб. “п'яних” грошей).

Особливості індустріалізації в Україні: значний обсяг капіталовкладень; за роки 1-ї п'ятирічки - понад 20% союзного бюджету; зосередження уваги на великих промислових об'єктах (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Дніпробуд, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд, ХТЗ); нерівномірність розміщення промислових об'єктів у регіонах республіки: Донбас та Придніпров'я помітно випереджали Правобережжя; створення нових галузей виробництва, особливо у важкій промисловості; відставання модернізації легкої та харчової промисловості; витіснення приватника з виробництва йшло швидшими темпами, ніж у цілому по СРСР; порушення екологічної безпеки та охорони навколишнього середовища та ін.

Внаслідок проведення політики індустріалізації Україна вийшла:

на 2-ге місце в Європі (після Німеччини) за виплавленням чавуну;

на 3-тє місце (після Німеччини й Англії) за виробництвом сталі;

на 4-те місце у світі за видобуванням вугілля.

Модернізація промисловості перетворила Україну з аграрної в індустріально-аграрну державу зі значною кількістю робітників та науково-технічної інтелігенції. В СРСР за період першої (1928-1933 рр.) та другої (1932-1937 рр.) п'ятирічок до ладу стало 6 тис. об'єктів, в тому числі в Україні – 600. Промислове виробництво республіки зросло в 7 разів порівняно з 1913 р.

Разом з тим індустріалізація поглибила колоніальний характер економіки республіки: понад 90% промисловості становили видобувні галузі та важка промисловість. Урбанізація міст (їх число зросло у 2 рази) ускладнила житлову, продовольчу та інші проблеми.

Колективізація. Голодомор 1932-1933 рр.

Колективізаціяпередбачала переведення селянства від індивідуального господарства до колективного виробництва. Колгоспи були необхідні для проведення індустріалізації як зручна форма експлуатації та викачування коштів, що досягалося шляхом пограбування села.

Курс на “суцільну колективізацію” та “ліквідацію куркульства як класу” розпочав листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б). Колективні господарства створювалися насильно, під загрозою репресій, широко використовувався досвід “воєнного комунізму”, набутий більшовиками в роки громадянської війни. Було розкуркулено понад 200 тис. селянських господарств.

Наприкінці 1932 р. в УРСР налічувалося 70% селянських колективних господарств, що становило понад 80% посівних площ.

У 1932-1933 рр. більшовицька партія організувала терор голодом. Апогей голодомору припав на весну й літо 1933 року. Кількість жертв голодомору становила щонайменше 3,5 – 5 млн. чол.

Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності, становлять бл. 10 млн. осіб. Традиційне українське село зі своїми звичаями, устроєм перестало існувати, селяни втратили власність, опинилися в становищі кріпаків. Лише напередодні війни сільське господарство почало виходити на рівень продуктивності, що існував до початку проведення суцільної колективізації. Колективізація й голодомор стали однією з найжахливіших подій в українській історії.

Крім страшного голокосту, колективізація призвела дознесилення продуктивних сил села; знищення підприємливих заможних селян (куркулів); падіння урожайності і зменшення валових зборів зернових; зменшення поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз; ліквідації мережі підприємств і організації с/г кооперації; розриву торговельних, у тому числі міжнародних, зв'язків тощо.

Отже колективізація призвела до штучного (хліб у державі був!) голодомору, деградації сільськогосподарського виробництва, страждань і жертв українського народу. Крім того, вона остаточно зламала опір селян радянській владі, а оскільки селянство становило основу українського національного руху, то колективізацію і голодомор можна розглядати і як прагнення більшовицької влади назавжди покінчити з небезпекою “українського націоналізму”.

Зверніть увагу:

Радянські автори і офіційні особи заперечували сам факт голоду. Його намагалися викреслити з історичної пам'яті та суспільної свідомості. У 1930-х роках замовчувалася ця трагедія і на Заході. Західній спільноті важко було повірити, що в державі, яка експортує зерно і відмовляється від допомоги, може лютувати такий страшний голодомор. Дезінформували західну громадськість з цього питання й виступи багатьох прорадянськи налаштованих представників європейської культури (Бернард Шоу та ін.), які “вивчали” становище з голодом в СРСР за ретельно підготовленими чекістськими сценаріями.

Утвердження сталінського тоталітарного режиму. Репресії в Україні

Глибокі протиріччя дестабілізували радянське суспільство і вимагали створення такої державної влади, яка б не тільки контролювала, стримувала, а й спрямовувала суспільні процеси в потрібне більшовикам русло. Виконати ці завдання міг тільки тоталітарний режим, який був сформований у 30-х роках.

Більшовицький тоталітаризм означав партійно-державну