Україна в 1920-1950-х роках: доба тоталітаризму

Шляхами досягнення цієї мети в суспільно-політичному житті стали: встановлення єдиної офіційної ідеології та єдиної масової партії, ліквідація інакомислення на всіх рівнях і в будь-яких виявах; безкомпромісна боротьба з релігією; придушення інтелігенції; закриття альтернативних установ та об'єднань; усунення від влади членів інших партій та призначення на керівні посади тільки комуністів (у Конституції 1936 р. було закріплено положення про керівну роль ВКП(б); створення нового типу радянської номенклатури; партійний контроль над створенням, діяльністю та розпуском громадських організацій та об'єднань і т. п.

В економічній сфері партія взяла курс на відмову від ринкових відносин та запровадила командно-адміністративні методи господарювання, за яких встановлювалося централізоване бюрократичне управління зверху донизу, а ефективність економіки визначалася ідеологічними установками та партійними директивами.

Тоталітаризм, що тримався на репресіях, забезпечував: придушення центристських або опозиційних сил; насадження в суспільстві страху як основного стимулу до праці; дармову робочу силу для великих будов через систему ГУТАБу; атмосферу взаємної недовіри та пошуку ворогів народу. Формувалася залякана репресіями особистість, яка пристосовувалася до умов насильницького тоталітарного режиму. Одночасно збільшився адміністративний апарат – опора сталінщини: кількість службовців в СРСР з 1928 по 1940 р. зросла майже в 4 рази.

За масштабами діяльності і за розмахом знищення населення власної країни сталінський тоталітарний режим не має рівних у світовій історії. Йдеться про десятки мільйонів громадян. Мабуть, не було в Союзі такої родини, якої б не торкнулося чорне крило репресій. Навіть дружини найвищих посадових осіб у державі - Голів Верховної Ради СРСР М.І.Калініна і Ради Міністрів В.М.Молотова - перебували у в'язницях. Щорічно в 355 таборах ГУТАБу СРСР, заснованих більшовиками ще 1918 р., “перевиховувалось” приблизно 8-10 млн. осіб – “ворогів народу”.

Сформульована Сталіним “теорія” загострення класової боротьби в ході соціалістичного будівництва призвела до безпідставних репресій безневинних людей. Чим більшими були здобутки соціалізму, тим більше з'являлося “ворогів народу”.

Репресивний апарат працював з перенапруженням. Арешти, допити, суди йшли щоденно. Заарештованих піддавали страшним тортурам; не витримуючи катувань, вони давали зізнання, яких вимагали кати, і щодо себе, і щодо своїх знайомих. Розстрілювали відразу після оголошення вироку, без права на помилування. Людей, бувало, засуджували групами. Необґрунтовані репресії охопили робітників, селян, інтелігенцію.

5 грудня 1936 р. було затверджено знамениту сталінську Конституцію СРСР – конституцію “переможного соціалізму”, а 30 січня 1937 р. – Конституцію УРСР, до якої увійшли положення союзної конституції. Закони СРСР були обов'язковими на території республіки.

Зверніть увагу:

Україна за сталінського режиму 1920-1950-х рр. зазнала чи не найбільше втрат з усіх радянських республік. Унаслідок репресій і війн постраждало понад 20 млн. безневинних людей. Антинародна політика призвела до колосальних людських, природних, матеріальних і духовних утрат.

В Україні лише протягом 1930-х років було розкрито до 100 неіснуючих “ворожих” організацій, „центрів”, “блоків”.

Розпочинаючи з вигаданої “справи СВУ” 1929-1930 рр., з арештів початку 30-х рр., тобто ще задовго до вбивства в Ленінграді С.Кірова, в УСРР почалося справжнє гоніння на інтелігенцію - еліту народу. Жертвами репресій стали С.Єфремов, В.Чехівський, А.Ніковський, Й.Гермайзе, М.Зеров, М.Хвильовий, Л.Курбас та сотні інших. М.Скрипник та М.Хвильовий у страхітливому 1933 р. покінчили життя самогубством.

В Академії наук України, за неповними даними, було репресовано 250 чол., із них 19 академіків.

Розгромлено Спілку письменників: 89 чол. розстріляно, 64 заслано, а 83 змушені були емігрувати.

Масові репресії прокотилися на освітянській ниві. У 1933 р. за політичними мотивами було звільнено близько 200 працівників Наркомату освіти УРСР, всіх керівників обласних, 90% керівників районних відділів та кожного десятого вчителя.

Руйнівний смерч пронісся в збройних силах, органах держбезпеки і навіть у правлячій партії. Із 102 членів і кандидатів у члени ЦК КПУ та 9 членів Ревізійної комісії, яких обрали в 1933 р., було репресовано 100. Жертвами чисток стали 170 тис. (37%) членів КП(б)У, було знищено весь уряд, ЦК комсомолу і т.д. Під репресії потрапили відомі діячі Ю.Коцюбинський, С.Косіор, П.Постишев, Й.Якір, І.Дубовий, П.Любченко та багато інших.

Соціальна незахищеність, жорстокість тоталітарного режиму понівечили долі мільйонів людей, гинула їхня віра в добро, світлі ідеали, майбутнє. Ті, кого оминула трагічна доля, мусили пристосовуватися до нав'язаних режимом ідеологічних догм, слухняно їх наслідувати й коритися сталінській владі.

 

 

Територія західноукраїнських земель, де проживало біля 7 млн. українців, входила до різних держав: Східна Галичина і Західна Волинь перебувала під владою Польщі; Північна Буковина і придунайські землі – Румунії; Закарпаття – Чехословаччини.

Окупаційна іноземна адміністрація здійснювала колонізаторську й асиміляторську політику (виняток становить Закарпаття, бо в Чехословаччині в міжвоєнних роках встановився досить демократичний режим). Землі роздавали поневолювачам, переслідувалася українська мова, культура. Під тиском дискримінації, у пошуках кращої долі багато західних українців емігрували.

Східна Галичина і Західна Волинь під польською окупацією

У складі Польщі українські землі утворювали чотири воєводства: Львівське, Станіславське, Тернопільське і Волинське, що становило приблизно 25%