Українська культура у другій половині XIX – на початку XX ст.

Важливим центром розбудови українського інтелектуального життя була Австрія, насамперед її столиця Відень. Відень, як і Прага, став центром української політичної еміграції, яка активно працювала на реалізацію української національної ідеї. У 1929 р. у Відні виникла Організація українських націоналістів.

Помітну роль на шляху нашого духовного й політичного визволення відіграло Українське Академічне Товариство „Січ“ (1868–1947), яке мало на меті виховувати культурних і громадських діячів серед української студентської молоді. В «Січі» викристалізувалася ідея соборності й потреба суспільно-громадської активності, до чого закликали її ідейні натхненники Михайло Драгоманов і Сергій Подолинський. «Січ» стала значною мірою духовним мостом між представниками східних і західних земель України, на порогах якої зустрічалися і дискутували часто такі велети української культури як Володимир Антонович, Наталія Кобринська, Олена Пчілка, Леся Українка, Іван Франко, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Михайло Грушевський, Євген Петрушевич, Кость Левицький. Вірні ідеї волі і незалежності українського народу, члени «Січі» активно вступали на шлях визвольної боротьби у рядах УСС, УГА, УПА та ін. Саме «Січ» спричинилася до заснування Центрального Союзу Українського Студентства у Празі у 1922 р.

З Віденським університетом пов'язана доля всесвітньо відомих вчених і громадських діячів Івана Пулюя (1854–1918), Івана Горбачевського (1854–1942) та Івана Франка (1856–1916).

Виходець із Поділля Іван Пулюй навчався на теологічному, філософському, фізико-математичному відділеннях та став визначним фізиком і електротехніком, піонером електроосвітлення Європи, першовідкривачем Х–променів, автором першого у світі „рентгенівського“ знімку людського скелета. Докторат з філософії він здобув у Страсбурзькому університеті, викладав у Віденському і Празькому університетах, був державним радником з електротехніки Чехії та Моравії. Автор понад 50 наукових праць українською, німецькою і англійською мовами. Знавець стародавніх мов, співавтор перекладу Біблії українською мовою разом з Пантелеймоном Кулішем і Іваном Нечуєм-Левицьким. У1915 р. видрукував книгу „Україна та її міжнародне значення“, у якій стверджував, що „самостійність України є ключем до мирної зали Європи“.

На медичному факультеті Віденського університету розпочинав блискучу наукову кар'єру визначний вчений-хімік і громадський діяч Іван Горбачевський. Світову славу Горбачевському принесла робота із синтезу сечової кислоти, яку вчений здійснив у 28-річному віці. Він є автором чотирьохтомного підручника фізіологічної хімії чеською мовою і органічної хімії українською мовою, ініціював створення української хімічної термінології. Плідна і самовіддана творча діяльність професора Горбачевського проходила у трьох країнах – Австро-Угорщині, Чехії й Україні. Про вагомість і масштабність наукового і громадського доробку вченого у світову скарбницю свідчить рішення Генеральної конференції ЮНЕСКО про відзначення ювілейної дати – 150-річчя від дня народження Івана Горбачевського у 2004 р. Ювілейні святкування відбулися в Україні, Чехії і Австрії.

У Віденському університеті завдяки підтримці відомого австрійського славіста В.Ягича у 1893 р. (після багатьох митарств у Львові) Іван Франко отримав диплом доктора філософії. Пам'ять Івана Франка належно пошанована в Австрії.

Цікавим явищем у житті Віденського університету було заснування семінару східноєвропейської історії, який працював у з 1907 по 1945 рр. За цей час молодими науковцями було захищено близько 200 дисертацій, з них майже половина (92) – вихідці з України. Серед відомих дисертантів–українців такі знані публіцисти як Володимир Кушнір, Іван Німчук (автор спогадів «595 днів у радянському ув'язненні»), композитор та історик Нестор Нижанківський, географ, політичний і громадський діяч Олена Степанів (мати відомого історика Ярослава Дашкевича) та ін.

На особливу увагу заслуговує постать В'ячеслава Липинського (1882–1931)– історика, філософа, дипломата, громадсько-політичного діяча, розробника ідеї незалежної української держави. За Гетьманату та Директорії В.Липинський був послом України у Відні, згодом викладав в українських емігрантських закладах. Автор низки класичних праць з української історії, соціології та політичної думки, десятка публіцистичних статей, ідеолог «Українського союзу хліборобів-державників», координатор гетьманської еміграції.

Окрасою європейських оперних сцен і музичних фестивалів (зокрема ваґнерівських) була Ірина Маланюк (1919 р. н.), яка після студій у Віденській музичній Академії стала примадонною оперних театрів Відня, Ґраца, Цюріха, Мюнхена та ін.

У січні 1921 р. у Відні з ініціативи Михайла Грушевського відкрився Український вільний університет з двома факультетами – філософським і юридичним. Його першим ректором став професор Олександр Колесса (1867–1945)– відомий лінгвіст, фахівець з історії, літератури, етнографії, а також член парламенту Австрії (1907 р.). Олександр Колеса був одним з фундаторів Української культурної ради, яка опікувалася українськими школами.

Одним з найбільших духовних і культурних центрів української діаспори в Австрії до нинішніх днів є церква Святої Варвари, яка була заснована у 1775 р. При церкві діє один з кращих хорових колективів. Його засновником і керівником майже чверть віку (1931–1955 рр.) був відомий композитор і диригент Андрій Гнатишин. У грудні 2006 р. на його честь було відкрито меморіальну дошку. Андрій Гнатишин – знаний автор збірок українських пісень, випущених австрійськими музичними видавництвами для дітей та німецькомовних хорів.

У роки Другої світової війни культурне життя української громади в Австрії занепало. У 2-й половині 1940-х рр. центр