Українська культура у другій половині XIX – на початку XX ст.

Водночас утвердження українських радянських духовних цінностей відбувалося на тлі руйнації культурницьких осередків і громадських центрів, місцевих традицій, з якими змушена була рахуватись навіть польська адміністрація. Вже 1939 р. була закрита ціла низка видань та заборонений незалежний видавничий рух. Влада ліквідувала Наукове товариство їм. Т.Шевченка, почалось переслідування Української греко-католицької церкви, яка користувалася в народі довір'ям і авторитетом. В цілому репресій і терору зазнали близько 10% населення західних областей.

Значна частина населення краю, насамперед, інтелігенція, маючи зовсім інший менталітет, не сприймала воєнно-комуністичної моделі суспільства, яку нав'язувала більшовицька влада, зокрема диктатуру і монополію комуністичної ідеології та переслідування інакомислення.

 

 

Українська культура у роки Другої світової війни, попри усі негаразди, що випали на долю народу, не занепала, а значно розвинула почуття патріотизму, ненависті до ворога, прагнення якнайшвидше звільнити свою землю. Література і мистецтво стали зброєю у національно-визвольній боротьбі.

Воєнна доба стала часом творчого напруження для літераторів і митців. У Радянській Україні, незважаючи на жорстку заідеологізованість, яка панувала у мистецтві і забороняла діячам культури виходити за рамки визначеної схеми, цей період ознаменувався цілою низкою творів, сповнених почуттям високого патріотизму і любові до України.

Надруковані на другий день війни вірші Павла Тичини «Ми йдемо на бій» та Леоніда Первомайського «В бій» закликали український народ на боротьбу з німецькими загарбниками. Наприкінці червня 1941 р. в українських газетах з'явився вірш М.Рильського «Згине від меча», були оприлюднені статті О.Довженка «До зброї» та «Ворог буде розгромлений». Тоді ж уперше по радіо з Києва пролунала «Клятва» М.Бажана, рядки якої впродовж війни неодноразово повторювалися через фронтові радіостанції, вселяючи впевненість у перемогу. Свій поетичний талант на боротьбу з ворогом поставив В.Сосюра, численні вірші якого друкувалися у фронтовій та партизанській пресі, видавались окремими збірками.

Наприкінці 1941 р. усі видавництва України, крім академічного, були об'єднані в Українське державне видавництво (Укрдержвидав), що перебувало у Саратові, пізніше у Москві. Воно видавало політичну й художню літературу, журнали, плакати, листівки тощо. На зміну книжкам великого формату прийшли брошури. Водночас було видано твори класиків української літератури Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, С.Васильченка та інших, твори сучасних письменників, літературно-художні альманахи „Україна в огні“, „Україна визволяється“ та ін.

У роки війни вийшли сповнені патріотичного звучання книги М.Рильського «Слово про рідну матір», «Світова зоря», «Велика година», поема «Жага». На весь голос лунала поезія В.Бичка, К.Герасименка, А.Малишка, М.Нагнибіди, С.Олійника, Л.Первомайського та ін. Великою вірою в перемогу над ворогом пройняті оповідання і нариси Івана Ле, присвячені бойовим подвигам народу. Помітним явищем у публіцистиці воєнної пори стали фейлетони Я.Галана, спрямовані проти німецьких окупантів („Фронт в ефірі“). Плідно творили Ю.Смолич, О.Ільченко, Н.Забіла та ін. М.Бажан був головним редактором газети „За Радянську Україну“.

Тематика творів прозаїків також визначалася подіями війни, ратним і трудовим героїзмом народу. Патріотизмом пройняті оповідання, нариси, сценарії Ю.Яновського та О.Довженка. Проте найкращі твори О.Довженка воєнної пори «Україна в огні» (1943) та «Повість полум'яних літ» (1945) були заборонені сталінською цензурою й вийшли друком відповідно лише у 1966 та 1957 рр.

Умови війни диктували нові форми проведення культурно-освітньої роботи серед населення, особливо окупованих територій. Велику роль у цьому процесі відіграло налагодження видавництва та розповсюдження газет, іншої літератури, робота радіомовлення.

З листопада 1941 р. розпочала роботу радіостанція ім. Т.Шевченка у Саратові, яка налічувала кілька редакцій, у тому числі літературну й музичну, та радіостанція „Радянська Україна“ у Москві. З 1943 р. розпочала діяльність у прифронтовій смузі пересувна радіостанція „Дніпро“. На радіо працювали відомі літератори та актори Я.Галан, Т.Масенко, М.Нагнибіда, О.Новицький, С.Олійник, Л.Паламарчук, П.Панч, Ю.Шумський та ін. Саме у радіоефірі вперше прозвучали оповідання О.Довженка „Ніч перед боєм“ і „Мати“, низка новел Ю.Яновського, п'єса О.Корнійчука „Фронт“, поема М.Бажана „Данило Галицький“ та багато інших творів.

Війна справила неабиякий вплив і на подальший розвиток української літератури (О.Гончар, В.Некрасов, М.Стельмах, О.Підсуха, П.Воронько, Ю.Збанацький, А.Шиян та ін.). 109 членів тодішнього складу Спілки письменників України брали участь у боротьбі з ворогом, понад 40 митців не повернулося з війни.

У музичному мистецтві найбільшого поширення набули патріотичні пісні та військові марші. З’являються також опери, кантати, сюїти. У 1943 р. помітним явищем музичної культури стала патріотична кантата-симфонія „Україно моя“ А.Штогаренка на слова А.Малишка і М.Рильського. Серед відомих музичних творів – опери і кантати М.Вериківського, Ю.Мейтуса, Б.Лятошинського, К.Данькевича та ін.

Українське образотворче мистецтво, як і інші мистецькі напрями, було змушене існувати у тісних межах соцреалізму. Але це не завадило митцям створювати свої шедеври, провідною темою яких була боротьба народу з ворогом. Багато українських художників працювали в евакуації, отже їхні роботи відображали трудові будні працівників тилу.

Цикл портретів відомих людей країни – воїнів, учених, письменників, робітників – створив живописець О.Шовкуненко. Суворе життя народу