Українська культура у другій половині XIX – на початку XX ст.

Всього діяло більше 80 професійних театрів – опери та балету, драматичних, музикальних, юного глядача і т. п., які ставили вистави в основному українською мовою. Великих успіхів досягли Київський драматичний театр ім. Лесі Українки, Запорізький драматичний театр ім. М.Заньковецької, Сумський драматичний театр ім. М.Щепкіна, Харківський театр ім. Т.Шевченка та ін.

Плідно працювали ветерани української сцени М.Садовський і П.Саксаганський, молодші віком А.Бучма, С.Ватуля, В.Добровольський, Н.Ужвій, Ю.Шумський, Г.Юра. Завоювали славу оперні співаки Б.Гмиря, 3.Гайдай, М.Гришко, М.Донець, М.Литвиненко-Вольгемут, І.Паторжинський, О.Петрусенко та ін.

Різноманітним було музичне життя, у якому чільну роль відігравали Г.Верьовка, М.Вериківський, П.Козицький, Б.Лятошинський, Л.Ревуцький, з молодших К.Данькевич. Великої майстерності досягла капела «Думка», Державна капела бандуристів та ін.

Розвивалися всі види образотворчого мистецтва, представлені митцями старшого покоління– М.Бойчуком, І.Їжакевичем, Ф.Кричевським та ін., а також молодими художниками – А.Петрицьким, В.Касіяном та ін.

Українська академія мистецтв була перетворена у Київський інститут пластичних мистецтв. У 1924 р. новостворений інститут об’єднали з Українським архітектурним інститутом (існував з 1918 р.) і на їх базі створили Київський державний художній інститут.

Існували різні творчі об’єднання художників: Товариство ім. Костанді, Асоціація художників Червоної України (АХЧУ), Об’єднання сучасних митців України (ОСМУ), Об’єднання мистецької молоді України (ОММУ) тощо. Крім реалістичного напрямку митці представляли школи авангарду, модерну, „бойчукізму“, формалізму, конструктивізму, кубізму, футуризму, абстрактного або супрематичного живопису та ін. Творчість О.Богомазова, М.Бойчука, С.Налепинської, І.Падалки, В.Седляра та їх послідовників становить надзвичайно цікаву сторінку в історії українського мистецтва з новим стилем образного мислення, багатою колористикою, драматизмом зображення подій, філософським їх осмисленням, новою пластикою ліній, сценографією, монументальністю тощо.

В архітектурі і скульптурі теж відбулися значні зрушення, позначені конструктивістськими підходами на основі об’єднання усіх галузей мистецтва – живопису, архітектури, скульптури, прикладного мистецтва тощо. На перше місце виходить функціональність, матеріальна і технічна цінність, соціальне призначення архітектурних проектів, урбанізація і технізація.

По всій країні розгорнулося велике будівництво з грандіозним ідеологічним розмахом і творчим пафосом. Як було заявлено, соціалістична архітектура „хоче будувати цілу частину світу за образом і подобою творящої, щасливої людини“ (А.В.Луначарський). Таким чином, у столиці УСРР Харкові з’явилася одна з найбільших у світі – майже 12 га – площа Дзержинського у формі круга з діаметром бл. 300 м та ансамблем гігантських споруд, зведених у конструктивіських формах – 3-х корпусного Будинку державної промисловості (Держпрому) 1925–1929 рр., арх. С.Серафімов, С.Кравець, М.Фельгер; проектних організацій (1930–1933, арх. С.Серафімов, М.Зандберг–Серафімова), кооперації (1933–1935, арх. О.Дмитрієв, О.Мунц), готелю „Харків“ (1931–1932) та ін. Автори цих та інших проектів прагнули відобразити велич соціалістичного будівництва і трудових подвигів народу. Будинок Держпрому став першою у світі будівлею, повністю виконаною із залізобетону.

У стилі функціоналізму і конструктивізму у Харкові протягом 1928–1938 рр. збудовані палаци культури залізничників (арх. О.Дмитрієв) та електромеханічного заводу (арх. В.Троценко, В.Пушкарьов, М.Рязанцев).

У 1927 р. за проектом архітекторів В.Весніна, М.Коллі, Г.Орлова та С.Андрієвського розпочали будувати найвизначнішу споруду першої п’ятирічки – Дніпрогес ім. В.І.Леніна. Керував будівництвом академік О.В.Вінтер. Була споруджена гребля завдовжки 700 м, що на 50 м підвищила рівень води у Дніпрі та, відкриваючи водний шлях для суден, затопила пороги і місця запорізьких січей; шлюз з баштами управління, силова та знижувальна станції з машинним залом завдовжки 200 м, міст та інші будівлі. У 1932 р.Дніпрогес дав країні перший струм.

У 1930-х рр. у радянській архітектурі набули поширення монументальні форми і динамічна пластика стилю ар–деко, що виник у Франції, а у період великої економічної депресії (1929–1933 рр.) прижився у США, згодом у нацистській Німеччині (т. зв. „нордичний стиль“) та фашистській Італії. В СРСР він отримав назву постконструктивізму. У цьому стилі споруджено Центральний універмаг у Києві (1935–1939, арх. Л.Мецоян і Д.Фрідман). Головний столичний універмаг був здатний щодня обслуговувати до 50 000 покупців.

У кіномистецтві плідно працювали кінорежисери Олександр Довженко (кінофільми „Арсенал“, „Земля“, „Щорс“ та ін.), Д.Демуцький, Іван Кавалерідзе, Ігор Савченко, М.Топчій та ін. Київська та Одеська кіностудії протягом 1933–1938 рр. випустили 55 фільмів, у т. ч. «Вершники» І.Савченка, «Богдан Хмельницький» М.Донського, «Дума про козака Голоту» О.Довженка, «Останній порт» та «Загибель ескадри» за творами О.Корнійчука, «Коліївщина» та „Прометей“ І.Кавалерідзе тощо.

Творчість українських майстрів літератури та мистецтва мала яскраво виражений національний характер. Саме через це багатьох з них тоталітарний режим звинуватив в „українському буржуазному націоналізмі“. Письменники української діаспори назвали 1930-ті роки добою „розстріляного відродження“. Українізація після 1933 р. була цілком припинена, натомість розгорнулася політика поступового російщення усіх сфер суспільно-політичного життя.

Підсумки культурної революції. Незважаючи на терор, чисельність інтелігенції в Радянському Союзі зростала за рахунок вихідців із робітничо-селянського середовища. Зіставлення показників Всесоюзних переписів населення 1926 і 1939 рр. свідчить, що за цей час чисельність сільської інтелігенції зросла в 5,5 раза, а міської – у 6,4 раза.

Найбільші темпи зростання спостерігалися у групі технічних спеціалістів (індустріальні та аграрно–технічні кадри) – у 8 разів. Керівний персонал державних установ зріс у 14 разів. Ця цифра найбільш яскраво визначає масштаби одержавлення всіх сфер життя. Державна партія утворювала різноманітні органи й організації, які ставили кожного громадянина під тотальний контроль.

Кваліфікаційно-професійний рівень працівників розумової праці знизився. За даними перепису 1939 р. в