Українська культура у другій половині XIX – на початку XX ст.

Розвиток вищої школи та науки. Головним завданням вищої школи була підготовка спеціалістів для народного господарства. Треба було швидко замінити тих, хто емігрував за кордон або був позбавлений роботи за фахом через політичну недовіру.

У 1920 р. університети були ліквідовані, замість них створювалися інститути народної освіти. Кількість вищих навчальних закладів у Радянській Україні збільшилася з 19 у 1914/15 навчальному році до 129 у 1938/39, а чисельність студентів у них – відповідно з 27 до 124 тис. У 1941 р. в УРСР діяли 173 вузи і 693 технікуми, у яких відповідно навчалися 197 тис. студентів і 196 тис. учнів. Уперше центрами вищої школи стали 28 міст. Серед них по чотири інститути мали Вінниця, Полтава, Сталіно (колишня Юзівка), по три – Ворошиловград (Луганськ), Запоріжжя (колишній Олександрівськ), Кривий Ріг, Житомир, Миколаїв, Херсон. У 1933 р, відновилася діяльність університетів у Києві, Дніпропетровську, Одесі й Харкові. Наприкінці 1935 р. було скасовано обмеження, пов'язані з соціальним походженням абітурієнтів.

За чисельністю студентів Україна випередила такі європейські країни, як Велику Британію (бл. 50 тис.), Німеччину (70 тис.), Францію (72 тис.).

До кінця 30-х років була вирішена в основному кадрова проблема науково-технічної інтелігенції. У роки першої п'ятирічки вузи і технікуми України підготували 110 тис., у роки другої – близько 196 тис. спеціалістів. Проте значну частину їх було репресовано. Всього чисельність фахівців для промисловості перевищувала 500 тисяч.

З іншого боку, важка доля спіткала школи і технікуми національних меншин. Спочатку відбувся перехід на російську мову викладання в польських та німецьких школах. Потім відбулася ліквідація більшості закладів освіти та арешти викладачів і студентів. Так, німецький педінститут в Одесі був реорганізований в Одеський інститут іноземних мов. Постановами ЦК КП(б)У було ліквідовано болгарський і молдавський відділи Одеської театральної школи, німецький відділ Дніпропетровської. На січневому пленумі ЦК КП(б)У 1937 р. С.Косіор зазначав: „Ми провели повний розгром наших культурних закладів, в яких засіли націоналісти. У нас майже нікого з працівників не залишилось“.

Наукові дослідження зосередилися переважно в установах Всеукраїнської академії наук (ВУАН). З 1930 р. у ВУАН основним осередком наукової роботи стали інститути. Академія наук почала працювати за планом. Держава цілком фінансувала Академію і контролювала виконання планових завдань.

Поза рамками ВУАН у 1931 р. було утворено Всеукраїнську асоціацію марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН), президентом якої став О.Шліхтер.

У січні 1934 р. було встановлено наукові ступені кандидатів і докторів наук, а також наукові звання доцентів і професорів.

За рахунок поповнення партійними функціонерами (В.Затонський, М.Скрипник, О.Шліхтер, В.Юринець, М.Яворський та ін.) поступово змінювався кадровий склад ВУАН. У 1930-х рр. ВУАН було перейменовано в Академію наук УРСР та підпорядковано урядові України; її бюджет збільшився у сорок разів. У новому статуті Академії вказувалось, що її основним завданням є всебічне сприяння загальному піднесенню теоретичних і прикладних наук для успіху української соціалістичної культури.

Незважаючи на наростаючий ідеологічний та репресивний тиск з боку партійної влади, розвиток науки не припинявся. У 1930-х рр. у Харкові в Українському фізико-технічному інституті (УФТІ) працювали І.Курчатов та Л.Ландау. Тут вперше було здійснено штучне розщеплення ядра атома літію швидкими протонами. Створений у 1920-х рр. Український фізико-технічний інститут у 1938 р. увійшов до складу АН УРСР.

Україна ставала центром теоретичної фізики та ракетобудування. Тут розпочинав свою кар’єру Сергій Корольов. Основні проблеми можливих космічних польотів, конструювання космічних міжпланетних кораблів досліджував Юрій Кондратюк. Він розрахував траєкторію космічних польотів на місяць. Ці розробки пізніше використовувались у вітчизняному ракетобудуванні та американських космічних програмах. Ім’ям Ю.Кондратюка названо названо кратер на зворотному боці Місяця.

Лабораторія Є.Патона розробляла нові методи зварювання, що використовувались на будівництві Дніпрогесу. Нові відкриття у вивченні нелінійної механіки зробили Д.Граве, М.Крилов, М.Боголюбов. Успіхи у фізично-математичних, природничих, хімічних, медичних та інших галузях науки завдяки плідній діяльності таких вчених, як О.Богомолець, М.Вавілов, М.Гамалія, Д.Заболотний, О.Палладін, М.Стражеско, В.Філатов, М.Холодний та ін., вивели Україну на рівень науково розвинутих країн.

Протягом 1930-х рр. активно діяли новостворені інститути – математики, механіки, електрозварювання, зоології, біології, фізіології, хімії, ботаніки, географічна обсерваторія, Інститут гідромеханіки (водного господарства) та ін. На жаль вчених не обминули репресії і переслідування. Близько 250 науковців за політичними процесами були заарештовані і відправлені у заслання.

Особливо постраждали гуманітарні і суспільні науки – історіографія, мовознавство, літературознавство, етнографія, демографія, соціологія і т. п.

Повернення з еміграції М.Грушевського (1924 р.) істотно пожвавило дослідження з вітчизняної історії. Вчений поставив за мету продовжити працю над справою всього життя – фундаментальною „Історією України-Руси“. Академічні кафедри і комісії, очолювані Дмитром Багалієм, Миколою Василенком, Михайлом Грушевським, Михайлом Слабченком плідно працювали над проблемами історії України. У літературознавстві вагомі здобутки отримали Михайло Возняк, Сергій Єфремов та ін., однак українознавчі дослідження влада постійно критикувала як націоналістичні.

Постановою ЦК ВКП(б) від 25 січня 1931 р. „Про журнал „Під прапором марксизму“ суспільні науки зобов'язувались розвивати дослідження за принципом партійності. З початку 1930-х рр. була ліквідована Комісія історії та новітньої