Українськомовний комп’ютерний сленг: формування і функціонування

Апробація роботи. Основні теоретичні положення та практичні результати здійсненого дослідження було обговорено на засіданні кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також викладено в наукових доповідях на семи міжнародних конференціях: “Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (Київ, 2003); “Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури” (Київ, 2003); “Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею професора І.К. Кучеренка і професора Н.І. Тоцької” (Київ, 2003); “Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004); “Філологія в Київському університеті: історія та сучасність”, присвяченій 200-річчю від дня народження М.О. Максимовича (Київ, 2004); “Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (Київ, 2005); “Мова як світ світів. Граматика і поетика української мови” (Київ, 2006).

Публікації. Проблематику, теоретичні й практичні результати дисертаційної роботи висвітлено в 9 публікаціях автора, 7 із яких включено до видань, що увійшли до переліку фахових ВАК України.

Структура і зміст роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку джерел ілюстративного матеріалу й додатків. Повний обсяг роботи складає 245 стор., з них – 176 стор. основного тексту. Список використаної літератури налічує 230 найменувань.

 

 

українськомовний комп'ютерний сленг

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначені мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне значення й практичну цінність одержаних результатів.

У першому розділі “Соціальні діалекти як об’єкт лінгвістичного дослідження” розглядаються загальнотеоретичні проблеми дослідження соціальних діалектів української мови, уточнюються поняття “арго”, “жаргон” і “сленг”, а також розглядається історія вивчення соціальних діалектів української мови.

Спеціальні дослідження, присвячені збиранню та вивченню соціальних діалектів української мови, були розпочаті ще в ХІХ столітті. Увагу дослідників привертали особливості мови жебраків, злочинців, військових, ремісників і робітників, а також молоді. Проте такі дослідження були лише поодинокими і мали звичайно вигляд окремих, часто дуже коротких, заміток і розвідок, виконаних в історичному плані. Щоправда, вже починаючи з 60-х рр. ХІХ ст., зрідка з’являються дослідження, присвячені мовному аналізові лексики соціальних діалектів, переважно жаргонів, хоч вони носили, як правило, описовий характер. Це, зокрема, студії, що стосувалися вивчення мовлення українських злодіїв (К. Естрейхер, П. Петров), жебраків (К. Студинський, В. Боржковський, Ф. Николайчик, В. Гнатюк) та молоді (К. Широцький, В. Щепотьєв). 

Активне вивчення особливостей професійного та вікового мовлення розпочинається з другої половини ХХ ст. і набуває значного розвою наприкінці минулого століття. У 60–80-х рр. ХХ ст. тему субстандартних мов наполегливо розробляли О. Горбач і Й. Дзендзелівський. На цей же час припадають і перші теоретичні роботи, присвячені проблемі тлумачення термінів “арго”, “жаргон” і “сленг”. Значний внесок у вирішення проблеми зробили В. Балабін, В. Винник, Д. Ганич, С. Єрмоленко, Т. Ілик, Є. Кротевич, І. Олійник, С. Пиркало, і Н. Родзевич, Л. Ставицька. Однак і на сьогодні єдиної думки щодо понять “арго”, “жаргон” і “сленг” не вироблено. 

На основі вивчення розгляданої проблематики запропоновано власне розуміння термінів “арго”, “жаргон” і “сленг”.

Арго – це умовна мова, яку спеціально створює певна соціальна група для таємного спілкування та відособлення себе від інших. Ця мова покликана бути одним із засобів, що мусять забезпечити таємність спілкування, тому для неї характерні умовність і штучність. Арго організується за принципом антимови, щоб бути незрозумілим для необізнаних; використовується з метою ідентифікації групової належності співрозмовника. Як тільки арготизм стає відомим за межами арготуючої групи, він підлягає заміні в мовленні осіб, які належать до цієї групи. 

Жаргон – абсолютний синонім англомовного терміна сленг. Колишнє зневажливе забарвлення слова в сучасній мові не відчувається. Жаргон виробляється і вживається в групах людей, поєднаних соціально або професійно (родом занять, спільними інтересами, захопленнями). Ці групи є відносно відкритими, тобто такими, що не прагнуть відмежуватися від решти людей. 

Погляди лінгвістів на питання “сленгу” можна узагальнити так: 1) це нелітературна (інтердіалектна, напівдіалектна, неформальна, субстандартна, професійна) лексика, тобто та, яка є за межами літературної мови; 2) це явище переважно усного розмовного мовлення; 3) це фамільярний стиль мови в певній галузі; 4) це розмовний варіант професійного мовлення; жаргон; 5) це групова говірка; 6) це варіант лексичних норм; 7) це нелітературна/субстандартна емоційно забарвлена лексика; 8) сленг характеризується прозорістю своїх меж, здатністю приймати і пропускати крізь себе величезну кількість мовних одиниць, збагачуючи тим самим словниковий склад мови новими експресивно забарвленими лексемами, незвичайними в плані семантики і комбінаторики.

Поділяючи цей лексичний шар на дві групи – сленг загальний і сленг спеціальний (перший із них є загальновживаним і загальновідомим для носіїв мови, другий – вживається у вузькій сфері, пов’язаній із різними професійними і соціальними групами), варто констатувати: обидві групи лексики є потужним джерелом поповнення лексичного складу розмовної мови.

Арго, жаргон, сленг, як правило, вживаються людьми поряд із