Українськомовний комп’ютерний сленг: формування і функціонування

Кінець ХХ – початок ХХІ ст., що характеризується стрімким розвитком інформаційних технологій, уводить у науковий обіг ряд розвідок, спричинених вивченням особливостей мовлення комп’ютерників.

Першою спробою лексикографічного опрацювання мовлення українських комп’ютерників є словник комп’ютерного сленгу Р. Синишина. Чималий пласт лексики з мови спілкування комп’ютерників представлено в “Короткому словнику жаргонної лексики української мови”, укладеному Л. Ставицькою. У мережі Інтернет “мандрують” декілька варіантів електронних словників українськомовного комп’ютерного сленгу: “Матеріали до словника українського комп’ютерного сленгу” Д. Гавлюк; “Сучасний український словник компутерної грамотності”; “Словник розробника”. Проблемі існування українськомовного комп’ютерного сленгу присвячуються конференції на форумах в Інтернет, де також пропонуються матеріали до словника українського комп’ютерного сленгу.

З’являються дослідження мови комп’ютерників у наукових виданнях (С. Пиркало; С. Чемерикін; А. Силка; В. Гордієнко; Ю. Мосенкіс і О. Фурса; М. Федорів; В. Коломієць і Н. Шаруненко; Т. Ілик). Досліджуються особливості формування комп’ютерного сленгу української мови, зокрема, способи утворення та переходу слів зі стандартних мовних одиниць у сленгові, вплив англійської мови на український комп’ютерний сленг тощо. 

У першому розділі також аналізуються праці, присвячені дослідженням різних українських соціальних діалектів: кобзарів і лірників, злочинців, військових, ремісників і робітників, бізнесменів, науковців, молоді і музикантів. 

Мова кобзарів і лірників є однією з найдавніших відомих українських таємних мов. Соціальний діалект злочинців має два варіанти – російський та український. За часів СРСР про українськомовне злочинницьке арго не йшлося взагалі, свідченням чого є лексичні одиниці, зібрані в чималій кількості словників. Проте з набуттям Україною незалежності дослідники вказують на поширення українського варіанта кримінального арго та усвідомлене вживання української мови не лише освіченими людьми, а й нижчими прошарками суспільства. З кожним роком можна констатувати появу все більшої кількості наукових праць, присвячених вивченню молодіжного розмовного мовлення.

Термін “сленг” активно застосовується щодо досліджень субстандартної лексики англійської, російської, української, французької, німецької, чеської та інших мов. Дослідники сленгу (В. Хомяков, Л. Кудрявцева) пропонують поділяти сленг на дві групи: 1) загальновживану і загальновідому лексику різного походження, яка має широку сферу вживання; 2) лексику, що вживається в більш-менш вузькій сфері, пов’язану з різними соціальними або професійними групами. 

Процес формування загального сленгу є закономірним для розвитку багатьох мов світу. Загальний сленг не є частиною загальнолітературної мови, оскільки є виключно компонентом загальнонародного просторіччя. На відміну від спеціального сленгу, загальний сленг не обумовлений соціально-професійними або корпоративними параметрами, тобто не є соціолектом у точному значенні терміна. Основна функція загального сленгу – емоційно-експресивна; лексичні одиниці, співвідносні з поняттям загального сленгу, використовуються мовцями переважно для вираження своїх почуттів та оцінок, пов’язаних з предметом мовлення (Л. Кудрявцева). 

До спеціального сленгу зараховують професійні та корпоративні сленги. Професійний сленг – це спеціальне мовне середовище, обмежене кордонами певної професії й розташоване між термінологічною лексикою та просторіччям (В. Хомяков). Груповий сленг – це сукупність мовних засобів зниженого мовлення, що служать для експресивного рівня спілкування (В. Жирмунський, В. Хомяков, Т. Бєляєва). Одиниці професійного та групового сленгу мають спільне в тому, що всі вони є результатом певної суспільної діяльності людей, підпорядкованої принципам емоційної експресивності.

У сленгових одиницях знаходить вираження навмисне протиставлення офіційній, нормованій лексиці літературної мови. Усвідомлена опозиція офіційний/неофіційний є найважливішою ознакою сленгу. Друга ознака – групове маркування слів: сленгова одиниця у свідомості носія мови обов’язково співвідноситься з певною соціальною групою і має на собі відбиток певної субкультури. 

Семантика сленгових слів в основному відбиває ті духовні й матеріальні цінності, якими соціуми відрізняються один від одного. Сленгові слова, як правило, не є абсолютними синонімами літературної лексики і несуть специфічне сленгове навантаження, яке визначається груповою субкультурою.

У другому розділі “Семантико-структурні та функціональні особливості комп’ютерного сленгу української мови” аналізуються лексико-тематичні групи сленгізмів, їхній словотвірний потенціал, а також особливості функціонування таких одиниць у різних контекстах.

Українськомовний комп’ютерний сленг є досить неоднорідним явищем, що охоплює лексичні одиниці, утворені на ґрунті загальнонародної мови, і які становлять лексичну та граматичну основу сленгу; сленгові слова і звороти, які дублюють офіційно прийняті в спеціальній комп’ютерній мові терміни і називають те, що не має офіційно прийнятого термінологічного позначення. Співвідношення цих двох компонентів неоднакове: оскільки наявна глибока спеціалізація в цій професійній галузі, то превалює другий компонент. 

У підроздлі “Тематична організація лексики комп’ютерного сленгу” виділено ряд тематичних груп, які охоплюють ті сфери професійної діяльності, які найактивніше обговорюються в середовищі комп’ютерників: 1) людина, яка має стосунок зі світом комп’ютерів (декодер “програміст, який намагається розібратися в чужій програмі”; яблучник “користувач комп’ютерів Apple Macintosh”) 2) робота з комп’ютером (взяти акорд “перезавантажити комп’ютер за допомогою клавіш Ctrl+Alt+Delete”; намилити “відіслати електронною поштою”); 3) складові частини комп’ютера (клава, клавір “клавіатура”; ліптон “паралельний порт LPT”);