Види пам’яті, їх суть, співвідношення та розвиток

Завдання.

1. Розглянути та опрацювати наукову літературу про головні аспекти

розвитку пам’яті.

2. Розглянути питання про види та загальні характеристики пам’яті.

3. Вивчити види, типи, форми та процеси пам’яті в учнів 2-4 класів.

4. Вивчити розвиток пам’яті учнів молодшого шкільного віку.

5. Провести якісний аналіз результатів експериментального

дослідження.

6. Написати висновки до результату експериментального дослідження

різних видів пам’яті, їх співвідношення, та розвиток в

учнів молодшого шкільного віку.

Практичне значення.

Результати дослідження можуть бути застосовані у розробленні конкретних психологічних рекомендацій та корекційних програм для студентів. Також, отримані дані можуть бути враховані під час організації навчально-виховного процесу у навчальних закладах, таких як: школи, ліцеї, гімназії.

 

 

 

Навчальний процес має свої закони й закономірності, які визначають порядок досягнення цілей й задач навчання, надають сприяння ефективному управлінню навчальною діяльністю, надають можливість передбачити результати навчально-виховної роботи, науково обґрунтувати та оптимізувати зміст, методи та форми навчання учням на сучасному етапі формування національної системи освіти. Накопичення індивідуального чуттєвого й раціонального досвіду, опора та інформаційний досвід суспільства є важливою умовою прогресивного розвитку психіки людини, поступового збагачення його діяльності. Діяльність людини більшою мірою залежить від багатства її пам’яті.

Все, що людина безпосередньо відображає за допомогою процесів відчуття і сприйняття, фіксується, упорядковується, зберігається в її мозку, утворюючи індивідуальний досвід, і за потреби використовується в подальшій діяльності.

Пам’ять забезпечує цілісність і розвиток особистості людини, посідає важливе місце в системі пізнавальної діяльності. Це одна з форм психічного відображення, у пам’яті індивід може закріплювати, зберігати і відтворювати свій життєвий досвід. Завдяки пам’яті людина може утримувати безліч змістовних зв’язків між явищами світу; при її відсутності створюються «болісні розриви» у всьому духовному житті людини, які можуть привести до хворобливих явищ.

Пам’ять – характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальних діяльності індивіда, причому не чутливою, а раціональною. Вона виконує функцію накопичення, збереження та використання наслідків її відчуттів, сприйняття, мислення, уяви. Отже, пам’ять забезпечує цілісність і розвиток особистості людини, посідає важливе місце в системі пізнавальної діяльності.

Пам’ять являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатності засвоювати і використовувати потрібну інформацію. Пам’ять включає такі процеси:

запам’ятовування;

зберігання;

забування;

відтворення.

Запам’ятовування і зберігання ґрунтуються на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв’язків, забування – на їх гальмуванні, відтворення – на їх відновленні.

Види пам’яті виділяють за такими критеріями: залежно від того, що запам’ятовується, яка діяльність переважає, пам’ять поділяють на:

рухову;

емоційну;

образну;

словесно-логічну.

За тривалістю закріплення і збереження матеріалу – на короткочасну (оперативну) і довгострокову; залежно від того, як процеси пам’яті включаються в структуру діяльності, як вони пов’язані з її цілями та засобами – на мимовільну і довільну; по усвідомлення (розуміння) змісту матеріалу пам’яті – на смислову і механічну. Особливістю пам’яті є те, що до її складу включаються разом з тим і автономні процеси. Процеси пам’яті треба розглядати в єдності, і не тільки в зовнішніх зв’язках і взаємній обумовленості, а й у більш тісних відносинах взаємного проникнення і закономірних переходах одного процесу в інший. Зрештою, без запам’ятовування і збереження не може бути відтворення і забування, бо треба щось запам’ятати, щоб потім відтворити чи забути. Отже, пам’ять являє собою складний, але єдиний і безперервний процес.

Запам’ятовування – це закріплення образів сприйняття, уявлень, думок, дій, переживань і зв’язків між ними. Процес запам’ятовування відбувається у трьох формах:

відбиття;

мимовільне;

довільне.

Мимовільне запам’ятовування виступає як продукт і умова здійснення пізнавальних і практичних дій або результат багаторазового повторення. Запам’ятовування здійснюється в процесі виконання завдань. Незважаючи на ефективність мимовільного запам’ятовування вважається довільне. Воно дає можливість запам’ятати те, що треба в даний момент, і настільки, щоб забезпечити успіхи в навчанні, розвитку, виконанні завдань. Щоб краще зберегти в пам’яті матеріал, учень повторює його, застосовує у своїй діяльності, логічно обробляє, вживає прийоми і залучає інші види запам’ятовування (читання вголос) і т. п.

Якщо ж ми не використовуємо якийсь вивчений нами матеріал, він вважається непотрібним, і поступово зникає з нашої пам’яті (забувається). Забування – процес, протилежний збереженню. Цей процес ґрунтується на явищі гальмування умовно – рефлекторних зв’язків під впливом різних факторів і згасання слідів, які утворилися раніше. Забування може бути: тривалим і тимчасовим. Тривале забування виникає тоді, коли придбані людиною знання не використовуються з різних причин в наступній його роботі. Менш стійке, а також тимчасове забування може бути пов’язано з дією негативної індукції.

Звідси випливають такі висновки:

по-перше – при переході від роботи з одного матеріалу до роботи над іншим необхідно робити невелику перерву, відпочити від розумової роботи;

по-друге – потрібно готувати школяреві уроки один за іншим, по можливості менш схожі змістом.

Забування не залежить від обсягу матеріалу який ти запам’ятав. Однак забування не зводиться суто кількісним