Застарілі слова, їх стилістичні функції у текстах разних стилів

До пасивного запасу слів відносяться такі, які або є застарілими, або в силу своєї новизни ще не стали досить відомими й не завжди зрозумілі носіям мови. Слова пасивного словника, у свою чергу, утворять дві групи: застарілі й нові слова. Застарілими називаються такі слова, які вийшли з активного вживання. Так, перестали вживатися у зв'язку зі зникненням понять слів боярин, цар й ін. Слова цієї групи з історизмами.

Процес переходу слів із групи активного вживання в пасивну тривалий, поступовий. Він обумовлений і позамовними причинами (наприклад, соціальними змінами) і власне мовними, з яких досить істотну роль відіграють системні зв'язки застаріваючих слів: тематичні, зв'язок різних його значень і т.д. Чим обширніші ці відносини, чим вони різноманітніші й прочніші, тим повільніше переходить слово в пасивно використовувану частину лексики. Цей процес неминуче пов’язаний зі зміною її стилістичної характеристики, точніше створює нову стилістичну характеристику слова.

 

 

У високорозвинених мовах, таких, як українська, налічують сотні тисяч слів. Словниковий запас – активний і пасивний – сучасної культурної людини становить не менш ніж 70–80 тис. слів. Для того щоб вільно користуватися таким багатством, останнє має бути якимось чином упорядковане, систематизоване.

Систематизація лексики утруднюється тим, що слова відбивають позамовну дійсність, яка не завжди усвідомлюється як система.

Класифікація лексики має такі особливості:

а) слова на групи поділяються нерівномірно: в одних групах є десятки тисяч слів, в інших – тільки одиниці (наприклад, іменників – величезна кількість; числівників, займенників – небагато);

б) те саме слово внаслідок своєї багатозначності може належати одночасно до кількох груп (наприклад, слово назустріч виступає то як прислівник: подався назустріч, то як прийменник: назустріч товаришеві, то як поєднання іменника з прийменником: на зустріч з: однокласниками; слово морда, коли йдеться про тварину, сприймається як стилістично нейтральне, коли ж мовиться про людину – потрапляє до розряду вульгаризмів);

в) межі між групами не завжди чітко окреслені; у групі, як правило, розрізняється ядро (основа) і периферія (наприклад, у тематичній групі «Зима» ядро становлять слова мороз, лід, сніг, хуртовина, сани, замерзати, білий тощо; периферію – сонце, небо, похмурий, сірий, які, входячи до цієї тематичної групи, так само належать і до інших, наприклад до тематичної групи «Осінь»);

г) групи слів можуть розпадатися на окремі підгрупи з різною ієрархічною віднесеністю (наприклад, слова, що належать до іменних частин мови, поділяються на іменники, прикметники, числівники, займенники; а іменники, у свою чергу, – на загальні й власні назви, назви істот і назви неістот тощо) [18;384].

У лексиці є чимало перехідних явищ. Наприклад, слово зірка – це і назва предмета (небесне тіло, геометрична фігура), j назва рослини {червоніють зірки у квітнику), і назва тварини {морська зірка). Слово немає, нема – якоюсь мірою дієслово, а якоюсь – предикативний прислівник.

Групувати слова можна по-різному, за різними критеріями.

За наявністю спільних коренів слова групуються в словотвірні гнізда. Наприклад, слова рука, рукав, рукавиця, ручка, ручний, зручний, безрукий, наручники, рушник, рушниця, ручатися, порука, доручати, приручений, поруч, заручини та ін. становлять одне словотвірне гніздо, бо мають той самий корінь -рук- (-руч-, -руш-), хоч іноді вони бувають досить різні за своїм значенням.

За частотою вживання слова умовно поділяють на часто вживані, без яких практично не можна побудувати тексту, помірно вживані і рідкісні. Перша група – це переважно займенники та службові слова (прийменники, сполучники, частки). Вона охоплює порівняно невелику кількість слів (до сотні). Друга група налічує приблизно 10...15 тис. слів, які стосуються різних сторін життя людини та навколишнього світу. Частота вживання решти слів надзвичайно мала: як стверджують мовознавці, вони трапляються не частіше одного разу на мільйон слів тексту, хоч їх у мові є сотні тисяч. Зрозуміло, і в цих групах є частіше й рідше вживані слова. Крім того, частота вживання тих чи інших слів залежить і від предмета розмови.

Можливі також інші групування слів: за походженням (питомі й запозичені), за стилістичною віднесеністю (стилістично нейтральні й стилістично забарвлені), за сферою вживання (загальновживані й вузьковживані). Найважливішою для мови є класифікація слів за їхнім лексичним значенням (семантикою).

 

 

У процесі історичного розвитку словниковий склад кожної мови зазнає різних змін. Лексична система, як і мова в цілому, постійно змінюється, причому порівняно з фонологічною і граматичною системами – найшвидше. Одні слова зникають із мови, інші – з’являються. Змінюється й значення слів.

Зміни в лексиці зумовлені як позамовними, так і внутрішньомовними причинами.

Позамовні (позалінгвальні) причини – це зміни в навколишньому світі. Будь-яке нововведення в техніці, побуті, суспільному житті, у сфері культури та ідеології супроводжується появою нових слів, а зникнення тих чи інших знарядь, форм побуту, суспільних явищ спричинює зникнення відповідних слів. Таким чином, мова в своєму словнику віддзеркалює всі суспільні зміни.