Застарілі слова, їх стилістичні функції у текстах разних стилів

 

Ще гори куряться від снігу, гір

Сім стріл неначе сім пісень,

І юнака вітає день

Окриленим найменням: Ігор.

Горять скрипки в весільній брамі,

На ній стобарвний прапор дня.

Іду в захопленні й нестямі,

Весни розспіваної князь.

(Б.-І. Антонич)

 

Слова історичної лексики нерідко вживаються сучасними українськими письменниками як важливі мовні компоненти не лише перифраз, описово-метафоричних зворотів, а й порівнянь та метафор, наприклад: «Другий [вершник], з горбатим носом, з вусами, як ятагани, глянув їй просто у вічі» (II. Панч); «Сіявся дрібний, холодний дощ, і обрій танув у брудно-сірій намітці» (3. Тулуб).

Українські письменники нерідко вводять історичну лексику і в твори з сучасного життя. В одних випадках вони вставляють її у звичайній номінативній функції в ті тексти, що являють собою відступи від основної розповіді або спогади, історичні ремінісценції тощо. В таких текстах, як правило, використовуються слова, що вказують на історичний характер описуваних предметів, явищ, фактів, подій або на те, що згадувані персонажі жили в далекому минулому. Наприклад: «Так було і під час навали Наполеона» (О. Корнійчук); «Вони вийшли в сіни, до самої стелі захаращені книгами, старовинними речами, виготовленими з дерева й заліза, що вже давно вийшло з ужитку. Захар помітив серед того рейваху ступу, рало, різьбленого кужеля, личаки і ще багато інших предметів, про які вже й забули» (В. Кучер); «У Семена Непийводи за цісаря Франца-Иосифа, а потім за маршалка Иосифа Пілсудського було аж два з половиною морги землі» (О. Вишня); «Мирно в долині розташувалися подвір'я нащадків славних колись кожум'як, гончарів, дігтярів» (Ю. Яновський); «Жила Таня Турбай на Подолі, недалеко Жовтневого заводу. Тут колись оселялися подільські зброярі і кожум’яки, сніцарі й стельмахи, пекарі і ковалі» (В. Собко).

В інших випадках деякі групи історичної лексики (зокрема імена і прізвища історичних діячів українського та інших народів, назви історичних міст і місць бити, старовинної зброї, амуніції, військових регалій) використовуються письменниками як засіб створення урочистості, пафосу, піднесеності в зображенні сучасних авторові подій, у змалюванні подвигів героїв-сучасників, небуденних подій у житті народу. Цим ніби перекидається місток між минулим і сьогоденням, підкреслюється нерозривний зв'язок між предками та нащадками:

 

Я був сліпий — і кінь помстив мені,

Коли на нього позирнув я вдруге:

Мені він кинув душу в пломені,

І трісли неіснуючі попруги.

Зробив він з мене дикий сизий степ,

Байдужого жбурнувши літ на триста.

І мчала по мені крізь марево густе

Орда іржача, буйна і розхристана.

Я подивився вдруге. Він мене

Зробив Дніпром, чи то пак Бористеном.

Я ждав — він зараз орди прожене

Нутром блакитним в розпалі шаленім...

А скіфський кінь із мазаної хати

Чумацьким Шляхом зорі прогортає...

Ну, що ти скажеш, бісе плутуватий,

Про хуторянську долю мого краю?!

(І. Драч)

 

Особливо активізувалися ці групи історичної лексики в українській художній літературі в часи громадянської і Великої Вітчизняної воєн, наприклад: «Затремтів радістю лівий берег, завмер у сподіванні правий: зачерпнув уже воїн шоломом Дніпра. Зачерпнув, ледве змочив спраглі вуста, набрався нової сили і не спинився, — п'ять радянських фронтів рвуться до берегів Славути» (О.Ільченко).

Для досягнення ефекту урочистості й небуденності архаїзми потребують відповідного лексичного оточення:

 

Прекрасний Києве на предковічних горах!

Многострадальному хвала тобі, хвала!

Хай на просторищах, де смерть, як ніч пройшла,

Воскресне день життя і весен неозорих!

(М. Рильський)

 

Поставлені в невідповідний контекст, архаїзми набувають іронічного, сатиричного, гумористичного звучання. Для цього вони мають бути оточені лексикою розмовною, просторічною, вузькопобутовою, вульгарною: «Ваше горде вивищування над хмарами в афганському небі обходилося народові, проти волі якого Ви виконували «інтернаціональний обов'язок», тисячами жертв, а також і тисячами життів Ваших співвітчизників. І ось Ви знову у «воздусях». І знову брязкаєте зброєю»; «То було правилом доброго тону—брикнути Михайла Грушевського; своєрідним актом благонадійності. Здається, свого часу і аз, грішний, дозволив собі нечемний виголос проти великого історика, даруй мені, Боже, сей мимовільний прогріх нерозумної молодості» (І.Білик).

Як засіб гумору виступають також анахронізми — слова і словосполучення, перенесені з однієї епохи в іншу: «Мені снилося, що я в рясі, бородатий, довгогривий... Опиняюся на лаві в сквері біля університету, витягаю з кишені номер «Футболу», намагаюсь читати. Отже, після останнього туру наше «Динамо»... Літери скачуть перед очима... На лаву сідають якісь хлопці з книжками. Студенти. Вони з йвістю приглядаються до мене. Пересміхуються, Один питає: «Батюшко, а Ви за яку команду вболіваєте?» — Другий додає: «Певно, за єпархіальну збірну «Алілуя»?» (Ю. Івакін).

У публіцистиці, зокрема в полемічних творах, історизми можуть бути використані для зіставлення фактів сучасності з подіями, що відбувалися в минулому: «Чи не припускаєте Ви, що «историческое самосознание» водночас раптово заграє в серцях таких же щирих патріотів десь