Застарілі слова, їх стилістичні функції у текстах разних стилів

Значний стилістичний ефект досягається поєднанням у текстовому фрагменті архаїчних та сучасних слів. Приміром, у романі Б. Лепкого «Мазепа» героїня твору спочатку звертається до Івана Мазепи як ігуменя монастиря: «Благословення господнє да будет з тобою однині й до скончанія днів твоїх, мій сину,— відповіла, підносячи голову на склепіння, котре висіло над ними і придавлювало їх, як людей, що були зависокі для нього», а далі як мати: «Спасибі тобі, Іване, що зайшов провідати мене. Скучилося мені за тобою, синку, давно ми не бачилися;.. А може ти не рад, що я так до тебе говорю, на тобі ж орден почеплений, як бачу, і царя ти вчора в себе гостив, великою ложкою з ним їв, високу ти, значиться, пісню співаєш».

Імена і прізвища людей, уславлених у минулому подвигами в боротьбі за свободу і незалежність своєї батьківщини часто виступають опорними словами перифраз воїни, українці, батьківщина, місця битв (нащадки великого Шевченка, Тарасові діти, земля Хмельницького, перначі Кривоноса), а також описово-метафоричних зворотів (тут бив панів Кармалюк, де бився з ворогом Котовський, тут водив полки Щорс та ін.). Наприклад: «Німецькі загарбники давно мріяли про багаті українські землі. У 1918 році вони прийшли з вогнем і мечем на українські землі. Але нащадки славних запорожців, нащадки Хмельницького, Богуна, Кривоноса, нащадки великого Шевченка взяли зброю — і Україна запалала в огмі повстань» (О. Корнійчук); «Громам» прокотився по селах і містах України грізний заклик.., усміхнулась нескорена земля українська, розкрились могили на славному Запорожжі, на Дніпрових кручах, у степах чорноморських, і запалав над ними священний невгасимий вогонь, і знову побачили в ту ніч Шевченкові діти грізну бойову булаву славного Богдана, перначі Кривоноса, Богуна і славних рицарів України, а над Дніпром залунав орлиний клекіт Тараса: «І вражою злою кров'ю волю окропіте» (О. Корнійчук).

Імена і прізвища історичних діячів також часто використовуються письменниками як певні символи. Так, у поезіях Т. Шевченка імена і прізвища Архімед. Галілей і Дайте, Танка, Коллар і Шафарик, Гус, Жижка і Вашіигтои. Сковорода і Котляревський, Іван Гонта і Максим Залізняк, Семен Палій і Тарас Трясило, Іван Богун набувають значе?Іня символів світла і прогресу, боротьби за свободу і незалежність народу, батьківщини. Наприклад:

 

Коли Ми діждемося Вашингтона

З новим і праведним законом?

Сю ніч будуть в Україні

Родиться близнята.

Один буде, як той Гонта,

Катів катувати!

 

Імена ж царів-деспотів Ірод і Давид, Сарданапал і Нероп, Микола і Катерина та інші поет вживає як традиційні символи зради і зла, тиранії і сваволі. Наприклад:

 

Як була я молодою —

І гадки не мала,

По садочку походжала,

Квічалась, пишалась.

А він мене і побачив, Ірод!

Фельдфебель ваш, Сарданапал,

Послав на каторгу святого.

 

Імена історичних осіб часом стають основою розгорнених антитез: «Саме в світовій культурі, де гідно представлена культура Пушкіна, Толстого, Достоєвського, Герцена, Глинки, Брюллова, Пастернака, ми бачимо джерело духовного відображення російського народу. Бо джерело те глибоко демократичне, співзвучне сподіванню кожної чеснлї людини. Це культуру тираноборча, як і культура, явлена світові іменами Шевченка, Лесі Українки, Франка, Грушевського. Ми ніколи не заперечували того, що існують спільні джерела, котрі живили культуру українську та російську, як і того, що український духовний потенціал у таких великих явищах, як Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Микола Гоголь, Микола Костомаров, Володимир Короленко, Володимир Вернадський, спрайював більше на користь Росії».

Архаїзми в нейтральній функції тепер не вживаються, бо цю функцію виконують нейтральні синоніми сучасної мови. Використовуються архаїзми як стилістичний засіб, тому в офіційно-діловому стилі вони майже повністю відсутні, за винятком окремих термінологізованих слів та словосполучень на взірець глава (уряду). Зрідка можуть бути використані архаїзми в науковому стилі, особливо в літературознавчих та історичних дослідженнях для наближення розповіді до описуваної епохи, для створення колориту доби: «Вдовольнивши всі претензії запорожців, Мазепа почав збирати відомості про наміри бусурманів, для чого віддав наказ по своїх полках, аби охочі польові козаки дбали про здобування татарських язиків» (Д. Яворницький); «Один із вічних образів світової літератури — це образ Каїна, що зажив не меншої популярності, ніж Дон-Жуан чи Фауст. Біблійна новела про братів Каїна й Авеля знайшла алегоричні тлумачення в «отців церкви» — Амвросія (близько 340—397 рр.), Августина Блаженного та Іоанна Злато- устого (між 344 і 354 — 407 рр.). Останній богослов ототожнював, наприклад, Авеля з Ісусом Христом, бо, будучи пастирем овець, він приносить у жертву Богові агнця і зазнає смерті від руки свого-брата» (С. Гальченко).

Архаїзми вживаються обмежено, в певних мовних стилях, зокрема в мові фольклору (найбільше в думах), в поезії, або з певними стилістичними настановами.

Найбільш поширений цей вид лексики в художньо-белетристичному та публіцистичному стилях. Архаїзми належать, як правило, до піднесених, патетичних слів, їх інколи навіть важко вирізнити з-поміж інших урочистих компонентів лексичного складу. Це старослов'янські, давньоруські, староукраїнські елементи в сучасній українській мові.