Застарілі слова, їх стилістичні функції у текстах разних стилів

7. Назви колишніх знарядь праці, якими тепер не користуються в господарстві і на виробництві, як-от: драч, жорна, кайло, мотика, обушок, прядка, рало, соха, ступа і подібні.

8. Назви старовинного чоловічого та жіночого одягу, взуття, головних уборів, які вийшли з ужитку: архалук, бебешка, бекеша, бурнус, джерга, жупан, запаска, карас, кацавейка, каптур, кирея, кобеняк, крайка, кунтуш, ліврея, намітка, очіпок, плахти, сап'янці, свита, сіряк, сукняк, талійка, черкеса, чумарка, чушка, ферязь, шушон (адамашковий) та ін. Наприклад: „....ледь видно архалук...”[9,5].

9. Назви старовинних монет, грошових одиниць: алтип, гривеник, гріш, гульден, динарій, дукат, злот, злотий, злотківець, золотник, ефімки, катеринки, крейцер, крижак, московка, орлянка, осьмак, півдипарій, півкопи, полтипа, полтинник, полушка, рубель, семишник, серебреник, сороківець, срібняк, таляр, флорин, червінець, шаг, шеляг і подібні.

10. Назви старовинних одиниць виміру і ваги: аршин, безмін, берковець, верства, вершок, гарнець, гони, десятина, камінь, капа, ківш, копа, корець, лашт, лікоть, миля, морг, око, пасмо, пуд, п'ядь, сажень, фунт, чисниця та ін.

11. Назви старовинного посуду: баняк, бордюг, ведмедик, коновки, куманці, куфа, обертас, таріль, шмига, штофи тощо. Наприклад: „Сідло, бордюг, баняк, кобеняк...”[9,43], „... а ще кручу оцього обертаса...”[9,104].

12. Імена і прізвища відомих історичних діячів, наприклад: Олександр Невський, Дмитрій Донської!, Козьма Мінін, Дмитро Пожарський, Олександр Суворов, Михайло Кутузов, Богдан Хмельницький, Устим Кармалюк, Максим Кривоніс, Іван Богун, а також похідні від деяких зазначених імен і прізвищ, що виступають як синоніми до слова воїни. До історизмів належать також реальні й міфічні імена та прізвища царів, імператорів: Ірод, Нерои, Сардаиапал, Торквемада, Наполеон, Микола, Катерина та ін.

13. Назви зниклих народів та племен, які відіграли певну роль в історії людства: ассірійці, вавілопці, варяги, гуни, кривичі, печеніги, половці, поляни, радимичі, тиверці, торки,угличі, ятвяги та ін.

14. Назви релігійних організацій та їх представників:

орден (єзуїтський, тевтонський), єзуїт, крилошаи, патер, пробощ, бернардини, домініканці, тевтонці і багато інших.

 

 

Застарілі слова як компонент мови володіють значними стилістичними можливостями. Стилістичні функції застарілих слів виявляються в максимальній реалізації цих можливостей у контексті. 

Наявність застарілих слів у тканині художнього твору, взаємодія та співвіднесеність їх з іншими словами на різних рівнях є виявом стилістичного функціонування застарілої лексики в контексті творів сучасних прозаїків.

Слова застарілої лексики досить часто використовуються саме в художніх творах, переважно на історичні теми. Є вони, наприклад, у поемах Т. Шевченка «Гайдамаки», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», у п'єсах І. Карпенка-Карого «Сава Чалий», І. Кочерги «Ярослав Мудрий», «Свіччине весілля», О. Корнійчука «Богдан Хмельницький», в романах 3. Тулуб «Людолови», П. Памча «Гомоніла Україна», Н. Рибака «Переяславська Рада», І. Лє Северин Наливайко», в історичних повістях І. Франка Захар Беркут», Ю. Мушкетика «Семен Палій», Я. Качури Іван Богун», П. Кочури «Світлий ранок», Б. Кучера «устим Кармалюк», у поемі М. Бажана «Данило Галицький», у багатьох поезіях М. Рильського, П. Тичини тощо.

Серед тих специфічних проблем, які постають перед письменниками — представниками художньо-історичного жанру, особливої майстерності вимагає відтворення культурно-побутового колориту епохи. Письменникам доводиться відшукувати такі засоби художнього розкриття історичного минулого, які б допомагали їм, з одного боку, найбільш адекватно і рельєфно відтворити особливості зображуваної епохи, досягти того, щоб читачі почували себе якщо не співучасниками епохи, громадянами країни, в якій відбуваються події роману, то хоча б споглядальниками, а з другого боку, не захоплюватись надмірно історичною екзотикою, побутовізмом, що завжди загрожує перетворитись на самоціль. Відчуття епохи в художньо-історичному творі досягається широким введенням архаїчної лексики, яка характеризує різні сторони соціально-економічного та культурного життя народу, особливості побуту та звичаїв.

Історизми найбільш чітко закріплені за певною історичною епохою. Вони виступають у тексті в ролі темпорального показника, що відносить зміст твору до певного реального часу, тобто в ролі тих особливих мовних засобів, що співвідносять зміст тексту з певним реальним часом.

Письменники, зображуючи в художніх творах факти, події минулого, змальовуючи образи історичних осіб, використовують лексичні історизми здебільшого в нейтральному плані як необхідні мовні засоби, без яких неможливо дати правдиву соціальну характеристику суспільства певного історичного періоду, відтворити культурно-побутовий колорит зображуваної епохи, намалювати портрет історичного персонажа. Наприклад:

 

Ґуля Максим, ґуля батько,

А за ним хлоп'ята.

Запорожці ті хлоп'ята.

Йде Залізняк

Чорним шляхом,

За ним гайдамаки.

(Т. Шевченко)

 

«Сагайдачний гартував козацьке військо в боях та походах, але про око залишався вірний підданець Зигмунда. Спирався він на старшину, але не рвав із сіромою, бо розумів, що голота - велика сила» (З. Тулуб); «— Аж моторошно, аж страшно стає, як згадаєш! Одні монопольки чого варті були, а волость, урядники і стражники. А також поміщицькі гайдуки, економи., та бароні» (Є. Кротевич); «Збиратимуть віче? — Зберуть» (А. Хижняк); «[Свічка:] До зброї, кожум'яки»