Застарілі слова, їх стилістичні функції у текстах разних стилів

Як і історизми, архаїзми можуть бути засобом створення колориту минулих епох, відтворення тогочасних мовних особливостей:

 

А люта мати!

Спустила друге бісновате

Своє скаженеє звіря.

Та вже такого сподаря,

Що гради й весі пожирало.

(Т. Шевченко)

 

Власне архаїчна лексика більш нейтральна в цьому плані. Так історизми боярин, воєвода є основними характеризаційними засобами в описі подій Київської Русі, тоді як архаїзми типу чадо, десниця можуть бути в однаковій мірі співвіднесені з іншими періодами в розвитку держави.

Відтворюючи мовний колорит епохи, особливості слововживання, типового для зображуваного історичного періоду, письменники вводять у тексти творів для позначення певних груп чи окремих представників «простого народу» слова типу смерд, чернь, голота, хлоп, хлопство, чага та інші, мовна оболонка яких свідчить про те, що у свій час вони виникли в середовищі панівних верст, які не приховували свого презирливого ставлення до «неімущих». У історичних романах другої половини ХХ століття ці слова виступають лише як історично типові терміни, які в контекстах (у мові автора і в мові персонажів — вихідців з народу) втрачають відтінок презирливості:

 

«Ти хто єси ? Смерд а чи челядник ?

Смерд! — гордовито відповідав хлопець.

А я — м ... челядниця. Роба». [1:86].

 

У інших контекстах, навпаки, служать для підкреслення зневажливого ставлення до простого люду (в мовних партіях персонажів — представників панства): «Не знаються з хлопством! — набундючніше відмовила пані Раіна, вже й не знаючи кому посилаючи те хлопство». [6:30]. 

Частіше суспільно-політична лексика введена в канву історичних романів без особливого емоційного забарвлення:

«Восьмеро дужих смердів несли маленьку княжну». [5:371].

«Все дамо тобі, не журися, — і землі, й села, і челядь» [8:45].

Застаріла лексика не створює відчуття архаїчності мови художнього твору, а лише є мовними натяками на зображуваний час. Її вживання дає змогу наблизитися та зрозуміти загальний характер цілої епохи, її мову. 

Використання застарілої лексики української мови зумовлене необхідністю вибрати найбільш виграшний у художньому розумінні варіант серед можливих номінацій. Можливість вибору полягає у самій природі застарілих слів: вони належать до стилістично забарвлених одиниць, що мають певну стилістичну значущість. Віднесеність застарілої лексики до категорії стилістично відзначених слів зумовлена тим, що вони несуть на собі особливий стилістичний відтінок — відбиток застарілості.

Висока архаїчна забарвленість, експресивність, властива їм часова приуроченість виділяють архаїзми та історизми серед інших стилістичних категорій, роблять їх цінним засобом художнього зображення дійсності. Через те, що застарілі слова рідко вживані у мові, вони яскраві, своєрідні, контрастні іншим загальновживаним лексемам, і тому вносять у текст певне емоційне напруження.

Архаїзми в художньому тексті перебувають у актуальнішій стилістичній позиції, ніж історизми, тому що на фоні своїх нейтральних синонімів їх незвичайність, експресивність здаються більш випуклими, і стилістичний вибір падає переважно на архаїзми.

Можливість використання цієї архаїчної групи лексики у переносному значенні і в системі тропів підсилює їх стилістичний потенціал. Архаїзми, введені письменниками в історичні романи, стилістично різнорідні і виконують різні стилістичні функції, які тісно пов’язані зі стилістичною забарвленістю цих слів. Часто архаїчна лексика набуває в сучасній українській мові новацій, що дає їй змогу виразити нові поняття сучасної дійсності й ожити заново, одержавши нову сполучуваність і нові зв’язки у мові.

З появою нових значень застарілі слова можуть набувати нової емоційної або нової функціонально-стильової забарвленості, і тоді їх вживання у мові зумовлене не тільки семантичною, а й стилістичною парадигматикою. Можливість використання застарілих слів залежить від їх експресивності, внаслідок рідшої вживаності вони вносять у мову деяку незвичайність, виразність. Головною причиною звернення письменників до застарілих слів є здатність цих слів набувати у контексті мовленнєвої стилістичної забарвленості, а також здатність сполучатися у деяких випадках з нейтральними лексемами різних функціональних стилів. Це викликає певний стилістичний ефект, внаслідок того що їх стилістична забарвленість у синтагматичному плані не збігається зі стилістичним забарвленням у плані парадигматики, тобто в мовленні вони мають зовсім інше стилістичне значення. У випадках використання архаїзмів з метафоричним переосмисленням вони служать для реалізації таких рис художнього стилю як образність, емоційність. Головне завдання таких слів — емоційно впливати на читача.

Мова історичних художніх творів двопланова за своєю природою.

У них успішно співіснують сучасна письменникові мова та мова зображуваної епохи. Характер сполучення цих двох мовних стихій, їх обсяг, способи, прийоми введення елементів мови зображуваної епохи у тканину художнього твору можуть виявитись специфічними для різних авторів, спрямувань, жанрів.