Збереження гомеостазису суспільства в умовах системних трансформацій: силовий аспект (теоретико-методологічний аналіз)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

 

ПАНФІЛОВ Олександр Юрійович

 

УДК [14:316.3]:355.02

 

 

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

 

 

Дніпропетровськ – 2008

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Міністерство оборони України.

Науковий консультант: доктор філософії, професор Мануйлов Євген Миколайович, Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, провідний науковий співробітник науково-дослідної лабораторії суспільно-політичних проблем наукового центру.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Романенко Михайло Ілліч, Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, ректор; доктор філософських наук, професор Требін Михайло Петрович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри соціології та політології; доктор філософських наук, доцент Мандрагеля Володимир Андрійович, Київський міжнародний університет, завідувач кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики.

Захист відбудеться “04” грудня 2008 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г.Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, кімната 30.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “01” листопада 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук, професор В.Б.Окороков 

 

 

Початок ХХІ століття ознаменувався тектонічними зрушеннями в історії людства, осмислення яких опинилося в центрі уваги вчених. Сучасний світ зазнав радикальних політичних, економічних, соціальних, духовних, екологічних змін, і особливістю сучасного періоду є константа флюїдності – стабільність поступається місцем нескінченним змінам. Сучасні безпрецедентні тенденції стирання меж між класичними поняттями – національною державою та міжнародною системою; війною, локальним конфліктом та масштабним терактом; плавним і дедалі виразнішим переходом від внутрішньодержавного до загальносвітового, від приватного до глобального – все це характеризує процес взаємозалежності країн в економічній, політичній, соціальній, духовній, екологічній сферах життя.

Світ переборов ідеологічний розкол, але не став до кінця безпечним. Небезпеку становлять окремі локальні воєнно-політичні кризи і, як наслідок, – воєнні конфлікти, широкомасштабні міжнародні сутички, міжнародні теракти. За таких умов важливим засобом забезпечення безпечного існування суспільства, спроможності суспільства підтримувати свою стабільність продовжує залишатися воєнна могутність держави та її похідна – воєнна сила. Саме воєнна сила як основа могутності держави виступає засобом, за допомогою якого суспільство забезпечує свободу розвитку за обраним шляхом, національну ідентичність, є гарантом забезпечення територіальної цілісності, суверенності та усталеного розвитку. 

Ставши на шлях демократичного розвитку, орієнтуючись на загальнолюдські цінності, Україна проголосила себе незалежною державою, а в своїй зовнішній політиці прагне до вирішення міжнародних проблем шляхом політичних переговорів, інтеграції у світову спільноту на принципах мирного співіснування. Разом з тим, оцінюючи своє геополітичне та геостратегічне положення, складну соціально-політичну обстановку та тенденції як власного розвитку, так і розвитку країн Центральної Європи, а також загострення суперечностей при реалізації ними своїх національних інтересів, Україна визнає можливість небезпеки для себе в різних сферах життя. 

Сьогодні не існує стійких наукових стереотипів рефлексії феномену воєнно-силового супроводу суспільства в умовах трансформації його життєдіяльності, забезпечення його гомеостазису (підтримання суттєво важливих для збереження соціальної системи параметрів у допустимих межах), тому нагальним практично для всіх таких суспільств є фундаментальне обґрунтування цього феномену та відповідне орієнтування на нього внутрішньої і зовнішньої політики держави. Від ступеня адекватності такого обґрунтування залежить розуміння тривалості та ефективності системних перетворень у країні, забезпечення нормального історичного розвитку суспільства за умов збереження національної самобутності. 

Отже, актуальність теми дослідження визначається такими підставами.

По-перше, потребами соціальної практики, які вимагають максимальної адекватності філософської рефлексії феномену воєнної сили та воєнної могутності в умовах трансформаційних процесів, що відповідає вимогам сучасних реалій забезпечення гомеостазису суспільства, що, в свою чергу, зумовлює потребу в концептуальному, філософсько-соціологічному осмисленні вказаного соціокультурного феномену.

По-друге, необхідністю пошуку нової методології дослідження накопиченого досвіду використання воєнної сили в світі та його екстраполяції на сучасне суспільство в межах соціально-філософського підходу. 

По-третє, важливістю з’ясування змісту та особливостей воєнної могутності держави (та її оборонної модифікації) в умовах трансформаційних процесів у соціумі, визначення місця та ролі основних компонентів воєнної могутності в загальному контексті досліджуваної проблеми. Реалії соціокультурних трансформаційних процесів висувають особливі вимоги до якісних і кількісних характеристик складових воєнної могутності держави, тому актуалізується проблема формування концепції силового забезпечення розвитку суспільства, яка б, з одного боку, ефективно протистояла якісно новим загрозам існуванню соціуму, дозволяла забезпечити надійний розвиток і добробут країни, сприяла становленню й удосконаленню громадянського суспільства, створювала умови для всебічного розвитку особистості, а з іншого – не призводила до мілітаризації суспільства, економіки, не ставала тією ідеєю, на багатті якої “згорали” б мільярдні суми платників податків.

По-четверте, об’єктивною необхідністю створення нових дійових моделей силового супроводу суспільства в умовах системних трансформацій, що сприятимуть ефективному та якісному вирішенню проблем безпеки соціуму, забезпеченню надійної обороноздатності країни. 

По-п’яте, необхідністю забезпечення кадрів органів державного управління всіх ступенів і рівнів науковими знаннями про сутність, суперечливий характер взаємозв’язку об’єктивних умов