Збереження гомеостазису суспільства в умовах системних трансформацій: силовий аспект (теоретико-методологічний аналіз)

запропоновано розглядати детермінацію державної діяльності з силового забезпечення гомеостазису в умовах системної трансформації на потенційно-факторній основі, що включає приведені в дію потенціали-фактори: економічний, політичний, соціальний, духовний, військовий, доповнені геоцивілізаційним фактором. У такому підході визначено певну емерджентну властивість могутності, за якою внаслідок взаємодії декількох факторів відбувається взаємне посилення їх (або послаблення) і виникає новий результат, що відрізняється від суми результатів дії кожного елементу окремо. Національні фактори характеризують спроможність країни використати наявні внутрішні ресурси та засоби з метою забезпечення власної безпеки;

отримало подальший розвиток розкриття характеру та особливостей економічного, політичного, соціального, духовного, військового факторів державної діяльності у силовому забезпеченні гомеостазису суспільства. Уперше запропоновано розуміння соціального фактора як використання в інтересах воєнної (оборонної) могутності життєво важливих інтересів соціальних суб’єктів макро- та мікрорівнів, використання людського потенціалу шляхом підтримки ефективного стимулювання діяльності людей, системи їхньої соціалізації та життєзабезпечення, фундаментальних цінностей, моральності тощо. 

з’ясовано, що політичний фактор воєнної могутності держави є необхідною умовою усвідомлення силового забезпечення соціуму як фрагмента суспільної самоорганізації, збереження стійкої рівноваги між державно організованим суспільством і зовнішнім (насамперед соціально-політичним) середовищем, якому властива фізична, організаційна та (або) інтелектуальна агресивність. Показано, що нормальне, стабільне, креативне функціонування соціальної системи можливе лише у випадку паралельного перебігу у ній процесів організації і самоорганізації;

уточнено сутність духовного фактора оборонної могутності як прояву суспільної свідомості, який є складним структурованим феноменом, що містить постійні константи (архетипи), які забезпечують стійкість переломлення складних і суперечливих процесів підготовки або ведення війни в суспільному житті на готовність та здатність індивідів переносити труднощі і нестатки, наражати своє життя на небезпеку для досягнення поставлених цілей, вирішення воєнних та оборонних завдань;

доведено, що військовий фактор воєнної могутності є інтегральним показником дії всіх інших факторів. Військовий фактор утілює в собі спроможність держави утримувати та вдосконалювати армію, підвищувати її бойову могутність і забезпечувати всім необхідним у мирний та воєнний час. Проявляється військовий фактор у бойовій могутності армії, що відбиває її реальні можливості у мирний та воєнний час. Рівень бойової могутності армії визначається якісними і кількісними показниками компонентів бойового потенціалу: зброєю і бойовою технікою, військовою майстерністю особового складу та бойовим духом;

уперше запропоновано розуміння геоцивілізаційного фактора як виправданої та необхідної складової воєнної могутності держави, що створює додаткові можливості формування стійкості соціальної системи в процесі трансформації. При цьому доведено й обґрунтовано, що воєнна могутність як фундамент силового збереження гомеостазису входить до розряду базових та сталих компонентів формування загальної системи безпеки будь-якої локальної цивілізації, а геоцивілізаційний фактор воєнної могутності розглядається як спроможність держави використати своє геополітичне і, навіть ширше, цивілізаційне становище в інтересах протидії зовнішнім викликам суспільству у ході системних трансформацій;

 обґрунтовано, що головною детермінантою державної діяльності в силовому забезпеченні гомеостазису є особливість війн ХХІ століття – безконтактність (із застосуванням високоточних засобів ураження та оборони) та асиметричність (нанесення могутніх ударів по стратегічно чуттєвих місцях супротивника, що призводить до шоку сторони, що протиборствує, і ефекту зламу та повного його розгрому). Визначено, що воєнна могутність держави, підготовлена до війн нового покоління, цілком реально буде провідною, якщо не вирішальною, для самозбереження та самоствердження соціуму. Перехід від ядерного стримування агресії до досить гнучкого – без’ядерного, високоточного дозволить не тільки стримувати будь-яких супротивників, але й силовим безконтактним способом ефективно наносити удари з метою запобігання можливій загрозі;

доведено, що фактор сили в сучасному світі та можливості національних держав використовувати збройну силу для врегулювання конфліктних ситуацій і запобігання асиметричним викликам, що загрожують соціуму, набувають нового характеру. Збройна боротьба в контексті асиметричності кардинально відрізняється від звичної “класичної” війни; це – невоєнні форми насильства: одночасне широке застосування психологічного, екологічного, економічного, фінансового, біологічного впливу на соціум у цілому;

обґрунтовано основні аспекти трансформації силового забезпечення гомеостазису суспільства в умовах асиметричних викликів. Методологічний аспект стосується методологічних засад трансформації воєнної могутності України та визначення технологій стримувальних засобів. Інформаційний аспект стосується використання досвіду світових країн у запобіганні локальним збройним конфліктам, боротьбі з тероризмом. Організаційний аспект стосується завдань, що можуть бути покладені на збройні сили в проведенні антитерористичної боротьби; визначення порядку, форм, способів та засобів вирішення цих завдань, нормативно-правової та організаційної основи антитерористичної діяльності збройних сил;

наповнено новим змістом розуміння сутності механізму силового забезпечення гомеостазису суспільства. Обґрунтовано, що основними компонентами структури такого механізму в умовах соціокультурних трансформацій доцільно вважати: зумовлені потребами функціонування та розвитку держави й суспільства цілі забезпечення стабільності системи; систему суб’єктно-об’єктних відносин процесу силового забезпечення гомеостазису; методи, способи, засоби, шляхи й форми діяльності щодо силового забезпечення розвитку суспільства; суб’єктів, у діяльності яких реалізуються закономірності функціонування та розвитку воєнної могутності держави.

Теоретико-методологічна основа дослідження. 

Визначаючи методологічну основу роботи, дисертант виходив з необхідності комплексного підходу до визначення місця і ролі воєнної сили в суспільстві, що трансформується; особливостей детермінації економічної, політичної, соціальної і духовної сфер суспільства; процесу формування та функціонування воєнної могутності держави. Це дозволило спиратися на філософські, загальнонаукові та спеціальні методи, що забезпечило поєднання соціально-філософського, політологічного, економічного і соціологічного аналізу воєнної могутності держави