Збереження гомеостазису суспільства в умовах системних трансформацій: силовий аспект (теоретико-методологічний аналіз)

На підставі проведеного аналізу запропоновано певну концептуальну модель воєнної могутності як першооснови силового забезпечення гомеостазису суспільства в стані системних трансформацій, де кожна наступна складова наведеної моделі є фактором реалізації попередньої складової, яка водночас може бути визначена як потенційна стосовно похідних від неї факторів. У контексті визначення залежності макро- і мікроструктур воєнної могутності держави обґрунтовано елементи воєнної могутності, що містять усю сукупність необхідних характеристик, відбиваючи не тільки національні, але й регіональні, глобальні та цивілізаційні зміни у підходах до силового забезпечення гомеостазису суспільства, гарантування національної безпеки, розв’язання конфліктних ситуацій у світовому просторі в умовах принципових змін темпів та орієнтирів соціогенезу як планетарного явища. 

У третьому розділі “Детермінація державної діяльності у силовому забезпеченні гомеостазису в умовах системної трансформації” здійснено філософський аналіз сутності та змісту основних складових (факторів) воєнної могутності держави та діалектики їхнього взаємозв’язку в умовах системних трансформацій суспільства.

У першому підрозділі “Економічний фактор державної діяльності у силовому забезпеченні гомеостазису” розкрито сутність понять “економічний потенціал”, “економічний фактор”, “економічна могутність держави”. Визначено, що воєнно-економічний фактор – це певний обсяг (кількість) матеріальних, економічних сил та засобів, що виділені державою на створення та забезпечення функціонування воєнної організації або на продовження процесу виробництва всіх необхідних матеріальних ресурсів у випадку відбиття агресії противника або ведення війни. Існують два основні елементи, які споживають значну частину воєнно-економічного фактора. По-перше, це збройні сили: особовий склад з озброєнням, бойовою технікою, запасами матеріально-технічного та побутового забезпечення, інфраструктурою. По-друге, це воєнна економіка: люди, що задіяні у сфері виробництва, виробнича база, а також паливо, енергія тощо, які потрібні для нормального функціонування воєнного виробництва. 

На підставі порівняння різних підходів до розуміння місця та ролі економічного фактора держави визначено його основні якісні показники в забезпеченні гомеостазису суспільства. 

У другому підрозділі “Політична діяльність держави щодо силового збереження основних параметрів соціальної системи” розкрито пріоритетність і визначальну роль політики щодо застосування воєнної сили. У дисертації подано розуміння політичного потенціалу воєнної могутності держави як сукупності максимальних можливостей, закладених у політичній системі суспільства (державних, політичних і громадських організаціях, політичних відносинах тощо), та здатності мобілізувати матеріальні і людські ресурси країни для досягнення політичних цілей, вирішення військово-політичних завдань. На цій підставі сформульовано сутність політичного (воєнно-політичного) фактора. Під політичним (воєнно-політичним) фактором розуміються сили та засоби, задіяні політичною системою суспільства в інтересах воєнної (оборонної) могутності держави.

Визначено та розкрито прояв політичного фактора оборонної могутності держави на інституціональному та функціональному рівнях. Наголошується, що політична діяльність держави щодо силового забезпечення гомеостазису суспільства об’єктивується саме у воєнній політиці держави як частині загальної політики певних соціальних сил, держав і створених ними спеціальних інститутів влади, що здійснюють підготовку і використання засобів збройного насильства для досягнення тих чи інших державних або загальнолюдських цілей, для ведення війни чи протидії її розв’язанню.

Виходячи з функціонального та структурного аналізу воєнної політики, в дисертації робиться висновок, що політичний фактор у рефлексії можливості зворотного зв’язку – необхідна умова усвідомлення воєнної могутності держави як фрагмента суспільної самоорганізації, збереження стійкої рівноваги між державно організованим суспільством і зовнішнім (насамперед соціально-політичним) середовищем, якому властива фізична, організаційна або інтелектуальна агресивність. Адже нормальне, стабільне, здатне до оновлення і подальшого розвитку функціонування соціальної системи можливе лише у випадку паралельного перебігу у ній процесів організації і самоорганізації.

У третьому підрозділі “Соціальна детермінація силового забезпечення гомеостазису” обґрунтовано думку, що дія системи економічних, політичних, культурних, психологічних механізмів рефлексії воєнної проблематики сучасного суспільства обов’язково коригується його соціальними характеристиками, які істотно впливають на практичне вирішення проблеми оборонної могутності у конкретно-історичних обставинах. Виходячи з цього, з’ясовано сутність соціального фактора в силовому забезпеченні гомеостазису суспільства в стані системних трансформацій. Доведено, що соціальний фактор оборонної могутності держави слід розуміти як задіяні можливості (закладені в соціальних відносинах, соціально-класовій структурі суспільства), ступінь міцності взаємин між різними соціальними спільнотами, які сприяють розв’язанню завдань у військовій справі. Соціальний фактор слід характеризувати кількісними і якісними показниками. До кількісних показників віднесено чисельний склад класів, соціальних груп, національно-етнічних, конфесійних спільнот, рівень їхньої освітньої і професійної підготовки. Якісні показники соціального фактора відбивають рівень зрілості сформованої системи соціальних відносин, насамперед соціально-класових, національних, сімейно-побутових тощо. У дисертації розкрито механізми впливу кожного з показників на розвиток суспільства і військової справи.

У четвертому підрозділі “Духовне підґрунтя силового виміру діяльності держави” розкрито значення духовного