Збереження гомеостазису суспільства в умовах системних трансформацій: силовий аспект (теоретико-методологічний аналіз)

Аналіз наукових джерел і публікацій стосовно проблем дисертаційного дослідження дозволяє зробити висновок, що на цей час відсутнє спеціальне наукове дослідження, в якому як самостійне завдання здійснювався б комплексний теоретико-методологічний аналіз проблеми силового забезпечення гомеостазису в умовах трансформаційних процесів у соціумі. Проведення ж комплексного, системного аналізу місця і ролі воєнної могутності та воєнної сили в соціумі, що трансформується, дозволить осмислити проблему подолання зовнішніх силових впливів та силових загроз суспільству, визначити особливості державної детермінації силового супроводу розвитку суспільства, здійснити на практиці перехід до максимального використання потенційних можливостей перехідного соціуму в контексті збереження гомеостазису, мінімізації негативних наслідків прояву суперечностей, які є неминучими з огляду на перехідні процеси у соціумі.

Таким чином, актуальність обраного напрямку дослідження, недостатня розробленість його у вітчизняній та зарубіжній філософській літературі, нагальна необхідність систематизації та філософського узагальнення вже наявних доробок в аналізі феномену воєнно-силового забезпечення розвитку суспільства в умовах системних трансформацій у різноманітних галузях соціогуманітарного знання, а також теоретична та практична значущість цієї проблеми і визначили вибір теми, об’єкт та предмет цього дослідження.

Мета і завдання дослідження. З урахуванням глибини опрацювання проблеми, її багатогранності, поліаспектності та складності в дисертаційному дослідженні ставиться мета: здійснити комплексний аналіз феномену воєнної могутності, розкрити його природу і місце в системі забезпечення гомеостазису соціуму, що трансформується; виявити особливості детермінації державної діяльності щодо силового забезпечення гомеостазису, а також обґрунтувати основні напрямки оптимізації такого забезпечення в умовах трансформаційних процесів. Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного вирішення таких дослідницьких завдань:

 розкрити роль силового забезпечення розвитку соціуму в історико-філософському аспекті;

уточнити методологічні підходи до комплексного філософського аналізу проблеми воєнної могутності як ключової детермінанти забезпечення гомеостазису в умовах трансформаційних процесів;

обґрунтувати особливості параметрів стійкості та лабільності суспільств трансформативного типу в контексті їхнього гомеостазису;

уточнити сутність варіативних показників буття суспільств у контексті гомеостазису;

концептуалізувати воєнно-могутнісні аспекти забезпечення гомеостазису суспільства в стані системних трансформацій;

розкрити основні детермінанти державної діяльності з силового забезпечення гомеостазису в умовах системних трансформацій; 

визначити особливості воєнної могутності держави в умовах трансформації соціуму;

з’ясувати вплив глобальних викликів на життєдіяльність соціуму; 

розкрити діалектику можливості та дійсності сучасної України у забезпеченні гомеостазису у воєнно-силовому вимірі.

Об’єктом дослідження є процес забезпечення гомеостазису соціуму в умовах системних трансформацій.

Предмет дослідження – специфіка і характер воєнної могутності держави як ключової детермінанти силового забезпечення гомеостазису соціуму в умовах системних трансформацій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що автором запропоновано соціально-філософську концепцію силового забезпечення державою гомеостазису суспільства, що трансформується; запропоновано методологію аналізу особливостей силових аспектів діяльності держави в умовах системних трансформацій суспільства та його головних сфер (економічної, політичної, соціальної, духовної). На цій пізнавальній базі виявлено тенденції силового забезпечення функціонування соціуму у нових цивілізаційних, соціокультурних, політичних контекстах; розкрито значущість силових аспектів у здійсненні стратегій самозбереження та саморозвитку соціуму.

У межах дисертації висунуто ряд положень, що виносяться на захист:

уперше на засадах поєднання і взаємодоповнюваності історико-філософського, діалектичного, синергетичного та діяльнісного підходів розроблено й упроваджено методологію дослідження воєнної могутності держави як ключової детермінанти силового забезпечення гомеостазису сучасного суспільства у цілому та в Україні зокрема. Обґрунтовано, що існування загроз, особливо зовнішніх, актуалізує питання вдосконалення воєнної могутності держави з метою забезпечення найважливіших параметрів гомеостазису, головним з яких є безпека як показник здатності соціальної системи стримувати або усувати внутрішні та зовнішні для неї загрози. Зроблено висновок, що виявлення сутнісних рис воєнної могутності держави є продуктивним напрямком усвідомлення силового забезпечення гомеостазису соціальних систем будь-якого типу, в тому числі перехідних, що перебувають у стані системних трансформацій;

доведено, що в історії людства воєнна сила держави мислилася як засіб вирішення взаємних суперечностей на власну користь. Це явище об’єктивувалося у вигляді загрози війни, вторгнення, провокації, нападу, агресії, нанесенні ударів тощо. До практичних завдань реалізації воєнної сили належали захоплення ініціативи і досягнення воєнно-політичної переваги над супротивною стороною, зазіхання на суверенітет, територіальну цілісність; дестабілізація внутрішньої обстановки, примушення до зміни політичного курсу або економічної політики тощо. Водночас воєнна сила набувала суттєвого значення в ефективній протидії або в практичній реалізації зазначених проблем;

набуло нового змісту розуміння стійкості і лабільності соціальної системи як основних сутнісних та змістовних характеристик суспільств трансформативного типу. Доведено, що державна діяльність виступає як один із найважливіших інструментів (факторів) збереження стійкості та стабільності соціальної системи, що забезпечує інтеграцію суспільства і протистоїть небезпечним дестабілізуючим впливам. За допомоги державної діяльності задаються необхідні параметри для успішної самоорганізації та саморозвитку суспільства, що трансформується, а також для створення всіх необхідних умов, що забезпечують його безпеку;

запропоновано розуміння воєнної могутності держави як комплексного феномену, що має складну багаторівневу структуру та підпорядковується закономірностям функціонування і розвитку, властивим складним системам. Обґрунтовано, що в умовах системних трансформацій воєнну могутність держави доцільно розглядати як цілісне системне явище, що є полем детермінації взаємозалежних елементів (факторів), які постійно створюються та інституюються результатом суспільної практики. Фактори виступають як сили і засоби суспільства, що задіяні (мобілізовані) та використані