Земські природничо-історичні музеї півдня України: організація та природознавча діяльність 60-ті роки ХІХ ст. – початок ХХ ст.

Національна академія наук україни

Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г. М. Доброва

 

ГРЕБІННИК Тетяна Олексіївна

УДК 001 (09) : 930: 57 (091)

 

Земські природничо-історичні музеї півдня україни: організація та природознавча діяльність 60-ті роки ХІХ ст. – початок ХХ ст.

 

07. 00. 07 – історія науки і техніки

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Дніпропетровському національному університеті.

Науковий керівник: доктор історичних наук, кандидат біологічних наук, професор САВЧУК Варфоломій Степанович професор Дніпропетровського національного університету МОН України.

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри екології та безпеки життєдіяльності Київського університету економіки та технологій залізничного транспорту ПИЛИПЧУК Олег Ярославович.

Кандидат історичних наук, заступник завідуючого Секретаріатом Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і національних відносин ОВЧАРЕНКО Петро Дмитрович.

Провідна установа: Центральна наукова сільськогосподарська бібліотека Української Академії аграрних наук.

 

 

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу і трьох розділів, розбитих на підрозділи, висновків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації 210 сторінок, з них. 170 сторінок основного тексту. Список використаних джерел і літератури охоплює 368 назв.

Актуальність дослідження. Кожна історична епоха, як правило, висуває свої форми організації процесу пізнання навколишньої дійсності. Діалектика їх становлення є однією з складових історії науки. У перебігу тих чи інших наукових та культурологічних процесів важливу роль завжди відігравала і музейна справа Прогрес у розвитку природознавчих наук в Україні був неможливим без вивчення її регіонів. З цією метою складалася система дослідницьких структур, у яких своє певне місце займали природничо-історичні музеї, зокрема Півдня України.

Необхідність відтворення об'єктивної історичної картини природознавчих досліджень в Україні, процесу виникнення і діяльності природничо-історичних музеїв Півдня України, історико-наукового аналізу їх внеску у розвиток вітчизняного природознавства (як теоретичного, так і практичного) зумовлює актуальність даного дослідження.

Актуальність дослідження випливає і з того, що до останнього часу увага дослідників зосереджувалась в основному, на ролі музеїв у розвитку наук гуманітарного циклу. У той же час природничо-історичні музеї, які набули значного поширення у Російській імперії лише у ХІХ ст., надалі не були об'єктом широких досліджень. Між тим подібні установи відігравали важливу роль у пізнанні навколишнього природного середовища. З діяльністю природничо-історичних музеїв тісно пов'язано використання досягнень природознавства для потреб сільського господарства, вони відігравали значну роль у процесі нагромадження і систематизації матеріалів місцевих фауни, флори та неорганічної природи. Вони виступали сполучною ланкою між “чистою” наукою та практичними регіональним потребами.

Актуальність даного дослідження зумовлена й тим, що недостатнє вивчення цієї теми призвело до неточного, а інколи й невірного висвітлення процесу виникнення та інституціалізації деяких музеїв, розгляду їх діяльності відірвано від загального контексту природничих досліджень в Україні.

Актуальність дослідження зумовлена також тим значенням, яке надається проблемам місцевого самоврядування, його взаємовідносинам з організаціями регіону. Історичний досвід, набутий в Україні з цього питання, на прикладі взаємовідносин з природничо-історичними музеями, може бути корисним і в сучасності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось у процесі науково-дослідної роботи кафедри фізики Дніпропетровського національного університету, одним з напрямків якої є дослідження за темою: “Розвиток природознавства і техніки в Україні в ХІХ – першій пол. ХХ століття”. Ця тематика лежить у руслі досліджень з історії природознавства і техніки в Україні, що здійснюються у ЦДПІН НАН України.

Мета і завдання дослідження. Основна мета полягає в історичній реконструкції процесу виникнення та інституціалізації земських природничо-історичних музеїв Півдня України, визначенні змісту і особливостей їхньої наукової, організаційної та просвітницької діяльності в галузі природознавства, історико-науковій оцінці їх внеску у розвиток природничих наук. Необхідно було розв'язати наступні наукові завдання:

§ з'ясувати ступінь вивченості поставленої проблеми і стан джерельної бази;

§ розкрити причини створення земських природничо-історичних музеїв і дослідити процес їх формування на Півдні України, визначити його особливості;

§ простежити взаємовідносини музеїв з органами місцевого самоврядування;

§ висвітлити основні етапи і напрямки природознавчої діяльності земських природничо-історичних музеїв Півдня України;

§ визначити роль, яку відіграли музеї у формуванні наукових підходів до вирішення практичних питань господарювання у вищеназваному регіоні;

§ виявити організаційні форми наукової діяльності музеїв та визначити їх місце в системі наукових установ України;

§ з'ясувати роль відомих вчених-природознавців, співробітників музеїв у розвитку їхньої діяльності;

§ висвітлити науково-просвітницьку та популяризаторську діяльність музеїв на теренах України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є процес становлення і розвитку організаційних форм наукової та науково-практичної природознавчої діяльності та процес становлення й розвитку досліджень з питань практичного природознавства України у пореформений період.

Предметом дисертаційного дослідження є процес виникнення, інституціалізації і природознавчої діяльності природничо-історичних музеїв Півдня України (Таврійського, Херсонського та Катеринославського земств), як складової системи природознавчих установ України і Російської імперії в цілому.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 60-х років ХІХ ст. до 1920 р., що відповідає періоду правового стану музеїв як земських.