Земські природничо-історичні музеї півдня України: організація та природознавча діяльність 60-ті роки ХІХ ст. – початок ХХ ст.

При висвітленні питань діяльності земств дослідники наводять факти створення науково-практичних та просвітницьких установ при земствах, але природничо-історичні музеї лише згадуються[1]. Питанням історії різноманітних музеїв присвячений ряд робіт, але мережа природничо-історичних земських музеїв також не знайшла у цих дослідженнях необхідного відтворення[2]. Природничо-історичні музеї згадуються лише у контексті загальної характеристики музейної мережі.

Спроби проаналізувати діяльність земських музеїв зустрічаємо у радянській історіографії [3]. У цих працях розглядався процес їх створення та роль, яку вони відіграли у загальноекономічному розвитку Російської імперії.

Свій внесок у розробку проблеми зроблено Л. О. Гаврилюк[4], яка звернула увагу на діяльність природничо-історичних музеїв України, але розглядала її з надто загальних позицій, або діяльність музеїв висвітлювалась з точки зору музеєзнавства.

Сучасні дослідники розглядали також можливість створення подібних установ у теперішній час[5], наводили загальний огляд музеїв на всьому просторі імперії, виокремлюючи інколи сільськогосподарські та промислові музеї[6]. Серед земських музеїв особливу зацікавленість викликала діяльність Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького, яка вивчалася через призму історико-етнографічних досліджень[7].

Епізодично діяльність природничо-історичних музеїв розглядається в працях окремих дослідників, однак, як правило, це або науково-популярні статті, або короткі інформаційні повідомлення, або роботи, які торкаються окремих фрагментів діяльності таких музеїв[8].

Цікаві спостереження з питань виникнення музеїв на Півдні України містять дореволюційні історичні нариси, написані діячами місцевого самоврядування, сучасниками тощо [9].

Фрагментарну інформацію про деякі музеї природничого профілю можна отримати в історіографічних працях сучасних дослідників[10] та узагальнюючих працях з історії природознавства України[11].

При розгляді дослідниками організаційних форм наукових досліджень, природничо-історичні музеї згадуються завжди як надзвичайно важливі, ал їх роль і наукове значення практично залишаються нез'ясованими [12].

Такий стан характерний і для історії природничо-історичних музеїв України.

Заслуговують уваги публікації, присвячені аналізу наукової спадщини окремих дослідників, проте часто не акцентується, що їхнє становлення як вчених відбувалося в музеях і саме з ними були зв'язані перші наукові досягнення і досвід роботи[13].

Наведений історіографічний огляд свідчить, що проблема виникнення, становлення і розвитку природничо-історичних земських музеїв Півдня України у пореформену добу та їх природознавча діяльність не були предметом спеціального дослідження. На сьогоднішній день не існує історико-наукової праці, присвяченої комплексному аналізу цього процесу як цілісного явища, що органічно вписується в контекст природознавчих досліджень України в цілому.

Джерельна база роботи. Дослідження ґрунтується на широкому колі опублікованих і неопублікованих джерел. Опубліковані джерела складають звіти та праці природничо-історичних музеїв Півдня України, журнали, протоколи засідань та постанови повітових, міських та губернських дум, зборів, управ; протоколи засідань Катеринославського наукового товариства тощо. Окрему групу опублікованих джерел складають листи наукових діячів, спогади, автобіографічні матеріали. Значна група джерел – оригінальні наукові праці відомих вчених, що розкривають їх основні види діяльності у природничо-історичних музеях. Важливим джерелом є періодичні видання: газети, журнали, збірники тощо.

Неопубліковані матеріали – архівні матеріали, що зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву Російської федерації (м. С. -Петербург), Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), Республіканського архіву республіки Крим (м. Сімферополь) ; Херсонського і Дніпропетровського обласних державних архівів, Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (м. Київ), краєзнавчих музеїв міст Херсону, Одеси, Кримського республіканського краєзнавчого музею.

За походженням їх можна розділити на: 1) документи урядових установ; 2) офіційне листування наукових товариств та навчальних закладів; 3) приватне листування тощо.

Теоретико-методологічну базу дисертації складають фундаментальн принципи історизму, об'єктивності та системності. Крім методів загальнонаукового характеру (аналіз, синтез, індукція та ін.) були використані і спеціально-історичні методи: хронологічний, історико-генетичний, порівняльно-історичний та історико-типологічний. Важливим стало застосування історико-наукового аналізу як оригінальних праць вчених, так і діяльності музеїв, які вивчалися.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

§ Вперше у взаємозв'язку, комплексно реконструйовано і вивчено процес виникнення та інституціалізації природничо-історичних земських музеїв Півдня України, що дозволило по новому трактувати основні етапи і результати цього процесу (в першу чергу для Херсонського і Катеринославського музеїв) ;

§ У джерелознавчому контексті новизна дисертації полягає у запровадженні до наукового обігу значної кількості опублікованих і неопублікованих матеріалів з різних архівів України та Росії;

§ Докладно досліджено динаміку кадрової, фінансової та матеріальної забезпеченості природничо-історичних музеїв Півдня України, простежено взаємовідносини музеїв та органів місцевого самоврядування;

§ Вперше проведено комплексний історико-науковий аналіз природознавчої діяльності природничо-історичних музеїв земств Півдня України, з'ясовано регіональну специфіку їх функціонування, дано оцінку внеску музеїв у розвиток біологічної та сільськогосподарської науки України;

§ Вперше висвітлено форми організації природознавчих досліджень та їх особливості у кожному з досліджуваних музеїв в галузі природознавства, виявлено їх роль у становленні Таврійського природничо-історичного музею, як єдиної сухопутної біологічної станції на Півдні України;

§ До наукового обігу введено невідомі раніше факти з історії природознавчих досліджень на Півдні України;

§ Широко проаналізовано науково-дослідницьку та науково-практичну діяльність окремих вчених-природознавців у досліджуваних музеях, визначено їх внесок у розвиток вітчизняного природознавства;

§ Вперше висвітлено комплекс науково-просвітницьких та популяризаторських заходів природничо-історичних музеїв Півдня України з питань практичного природознавства;