Земські природничо-історичні музеї півдня України: організація та природознавча діяльність 60-ті роки ХІХ ст. – початок ХХ ст.

Важливим напрямком діяльності Херсонського (Й. К. Пачоський) та Таврійського музеїв (О. А. Яната) стало вивчення бур'янової флори. Зацікавлені в цих дослідженнях були і земства, які фінансували їх. Серед праць з захисту рослин відзначається новий спосіб позакореневого живлення (“внутренняя терапия”), розроблений С. О. Мокржецьким на початку ХХ століття, дослідною перевіркою якого займались співробітники Таврійського музею.

Флористичні дослідження проведені у Таврійському і Херсонськом природничо-історичних музеях дали суттєві результати в галузі інвентаризації флори Півдня України (квіткової, деревної, бур'янової, чагарникової тощо). Було вивчено і систематизовано багато нових видів, розвинуто такий напрямок геоботанічних досліджень як вивчення рослинних співтовариств, зроблено вагомий внесок у вивчення біології бур'янової флори та засобів боротьби з нею. Науковий доробок дозволяє порівняти сучасний стан флори з станом флори тих часів, що дає можливість правильної оцінки загальних змін різноманітних елементів флори, в першу чергу синантропної.

Не останню роль займали в природничо-історичних музеях геологія і ґрунтознавство. Одним з головних напрямків цих досліджень були гідрогеологічні.

Ця проблема мала велике практичне значення, її вивчення підтримувалося земством. До цієї роботи були залучені як місцеві, так і приїжджі геологи: М. І. Каракаш, К. К. Фохт, П. О. Двойченко. Головним в цих дослідженнях було вивчення геологічної будови місцевості у зв'язку з умовами залягання артезіанських вод. Результатом стала повна картина “життя” артезіанських колодязів: відомості про десятки тисяч колодязів у губерніях, а також гідрогеологічні профілі місцевості. Останнє, враховуючи гостру потребу Криму у воді, мало найважливіше значення для проведення бурових робіт на нові колодязі.

Значними були і колекції мінералів, вивчення яких дало змогу діагностувати і нові види мінералів Криму.

З ініціативи музеїв були проведені і вагомі ґрунтові дослідження, які знайшли відображення у колекціях ґрунтів, ґрунтових картах повітів тощо.

У Таврійському музеї геологічні дослідження були заплановані заздалегідь, Херсонський і Катеринославський музеї створювали колекції з геології, ґрунтознавства, мінералогії досить випадково.

У підрозділі 2. 3. “Наукове співтовариство Російської імперії в системі природознавчих досліджень земських природничо-історичних музеїв Півдня України” розглянуто особливості організації наукових досліджень. Колекційна база мала два позамузейних джерела надходжень: за рахунок пожертвувань вчених, що приїздили до губерній з науковими цілями, та місцевих натуралістів; збори тих, хто, не перебуваючи формально у штаті музеїв, працював за їх безпосереднім завданням відповідно до програм діяльності.

Накопичення цінних колекцій і необхідність їх наукової обробки обумовили ще одну особливість організаційно-наукової діяльності – залучення до природознавчих досліджень представників наукового співтовариства Російської імперії та України. Воно відбувалося у формі надання колекцій для наукової обробки відомим вченим і спеціалістам, серед яких були М. О. Холодковський, І. А. Порчинський, А. А. Ячевський, О. О. Браунер, С. І. Огнєв, М. О. Мензбір, М. В. Курдюмов, П. П Сушкін, А. О Сапєгін і ін. Другий напрямок залучення вчених до наукової обробки колекцій – запрошення їх до роботи безпосередньо у музеях.

У 10-х роках ХХ ст. остаточно визначилась роль Таврійського музею як єдиної у Криму сухопутної біологічної станції, яка стала науковою та практичною базою для всіх дослідників Криму.

Працюючих у Таврійському музеї можна поділити на такі групи: 1. Студенти вищих навчальних закладів. 2. Спеціалісти-стажери в основному від Департамента землеробства. 3. Відомі вчені, які працювали за своїми науковими інтересами. За нестачею місця в авторефераті, вкажемо тільки на деяких представників останньої групи: І. А. Порчинський, В. Г. Плігінський, О. О. Шугуров, Є. М Павловський та ін. (ентомологи), О. О. Браунер, М. П. Розанов та ін. (зоологи), М. М. Перовський, О. М. Зайцев та ін. (геологи) тощо.

Результати, досягнуті за рахунок такої організації науково-дослідницьких робіт, були вагомими. Серед них описи нових видів, вивчення морфологічних і функціональних особливостей представників фауни та флори; дослідження питань географічного розповсюдження тварин і т. п.

Ще одним напрямком організаційно-наукової роботи музеїв (в першу чергу Таврійського та Херсонського) було те, що вони надавали професійного спрямування багатьом майбутнім вченим та природоохоронцям: серед них відомий польський ентомолог, професор К. Стравінський; відомий природоохоронець М. П. Розанов, майбутній завідувач ентомологічного відділу Салгірської плодівничої станції О. П. Брагіна та інші.

Співставлення напрямків розвитку організаційно-наукової роботи музеїв дозволяє дійти висновку, що роль, хоч і невеликої, але необхідної для вчених України та Росії сухопутної біологічної станції, виконував Таврійський природничо-історичний музей. Елементи кожного з напрямків такої організації дослідної роботи простежуються і у Херсонському музеї.

У 3 розділі “Науково-просвітницька та популяризаторська діяльність земських природничо-історичних музеїв Півдня України” аналізується процес зростання інтересу населення до природничих музеїв з одного боку і діяльність співробітників музеїв у справі розширення знань різних верств населення з природних багатств Півдня України.

Природничо-історичні музеї розглядалися, насамперед, як такі, що повинні мати перш за все науково-практичне значення для місцевого населення. З одного боку, це сприяло науковому вивченню своєї губернії, а з іншого –