Фінансовий аналіз

Баланс підприємства можна подати у вигляді матриці, рядки якої – статті ак-тиву, графи – статті пасиву. Розмір матриці залежить від кількості статей активу та пасиву балансу, але достатньо обмежитись кількістю статей агрегованого бала-нсу. Загальна структура матричного балансу подана у табл. 5.1.

Таблиця 5.1

 

Матричний баланс може складатися на конкретну дату (початок чи кінець періоду), за змінами за період (різницевий), баланс руху коштів.

Порядок складання матричного балансу:

– вибір розміру матриці на базі агрегованого балансу;

– заповнення підсумкового рядка та підсумкового стовпця матриці за дани-ми агрегованого балансу;

– послідовний вибір джерел фінансування, починаючи з першого рядка активу;

– перевірка усіх балансових підсумків по вертикалі та горизонталі таблиці-матриці.

Джерела фінансування підбирають у послідовності, представленій у табл. 5.2. 

Таблиця 5.2

Взаємозв’язок статей активу та пасиву балансу

 

Використання наступного джерела свідчить про певне зниження якості за-безпечення джерелами коштів. Якщо виникає необхідність використання джерел, що не ввійшли до списку, це свідчить про неефективне використання (іммобіліза-цію) коштів.

 

 

 

 

 

 

Лекція 5.2

АНАЛІЗ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВОГО ЛЕВЕРИДЖУ

 

Питання:

1. Аналіз показників структури капіталу підприємства.

2. Поняття левериджу та механізм його формування.

3. Аналіз рівня фінансового левериджу.

 

1. Аналіз показників структури капіталу підприємства

Структура джерел формування капіталу багато в чому визначає фінансовий стан підприємства. У зв’язку з цим, важливими показниками є показники структу-ри підприємства, що характеризують його фінансову стійкість.

Коефіцієнти структури капіталу:

коефіцієнт фінансової незалежності (фінансової автономності, концен-трації власного капіталу) – відношення власного капіталу (І розділ пасиву балан-су) до загальної величини капіталу (підсумок балансу). Цей коефіцієнт показує ча-стку коштів, вкладених власниками у загальну вартість майна підприємства. Тео-ретично вважається достатньою частка власних коштів 50%, коли шляхом продажу власного капіталу можна погасити усі зобов’язання (тобто нормативне значення коефіцієнту незалежності ≥0,6, критичне значення 0,5);

коефіцієнт фінансової залежності – відношення загальної величини ка-піталу до суми власного капіталу. Цей коефіцієнт показує, скільки гривень активів припадає на одну гривню власних засобів, він характеризує ступінь залежності пі-дприємства від позикових коштів (нормативне значення складає ≤2);

коефіцієнт концентрації позикового капіталу – відношення позикового капіталу (ІІ-V розділи пасиву балансу) до загальної суми капіталу підприємства. Показує частку позикового капіталу у формуванні активів підприємства. Норма-тивне значення повинно бути ≤0,4, критичне значення складає 0,5;

коефіцієнт фінансового ризику (заборгованості, плече фінансового важе-ля) – відношення позикового капіталу підприємства до власного. Він показує сту-пінь участі позикового капіталу у формуванні активів підприємства, характеризує ступінь ризику непогашення зобов’язань. Нормативне значення ≤0,5, критичне значення дорівнює 1;

коефіцієнт фінансування – відношення власного капіталу до позикового. Він показує ступінь участі власного капіталу у формуванні активів підприємства. Нормативне значення ≥2, критичне значення дорівнює 1.

Оцінка змін у структурі пасивів може бути різною з позиції інвесторів та з позиції підприємства. Для банків та інвесторів більш прийнятна ситуація, коли у клієнта висока частка власного капіталу, бо це мінімізує фінансовий ризик. Підп-риємство, як правило, зацікавлене у залученні позикових коштів.

Слід зауважити, що рекомендовані значення показників можуть різнитися для різних галузей економіки. В галузях з високою оборотністю капіталу підпри-ємства зберігатимуть достатньо високу фінансову стійкість навіть при частці вла-сного капіталу, меншій за половину. Водночас у капіталомістких галузях з трива-лим оборотом коштів частка позикових коштів 40-50% може бути небезпечною для фінансової стійкості. 

 

2. Поняття левериджу та механізм його формування

Процес управління капіталом спрямований на зростання прибутку і характе-ризується категорією левериджу. В економіці леверидж трактується як деякий фа-ктор, невелика зміна якого приводить до істотної зміни результатів. Існує три види левериджу, що визначаються шляхом перегрупування й деталізації статей звіту про фінансові результати.

З позиції фінансового управління діяльністю підприємства на розмір чисто-го прибутку впливають:

а) раціональність використання наданих підприємству фінансових ресурсів;

б) структура джерел коштів.

З одного боку, зміна структури собівартості може істотно вплинути на вели-чину прибутку. Інвестування в основні кошти супроводжується збільшенням пос-тійних витрат і зменшення змінних. 

З іншого боку, співвідношення власних і позикових коштів теж може впли-вати на величину прибутку. Використання позикових коштів пов’язане для підп-риємства з певними витратами.

Види левериджу:

1) виробничий леверидж – потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни структури собівартості й обсягу випуску продукції, це взає-мозв’язок між прибутком підприємства до виплати відсотків та податків і витра-тами виробничого характеру;

2) фінансовий леверидж – потенційна можливість впливапти на прибуток підприємства шляхом зміни обсягу і структури пасивів, це взаємозв’язок між чис-тим прибутком і величиною прибутку до виплати відсотків та податків;

3) виробничо-фінансовий леверидж – характеризує взаємозв’язок між ви-ручкою, витратами виробничого та фінансового характеру та чистим прибутком.

Рівень виробничого левериджу показує ступінь чутливості прибутку підп-риємства до виплати відсотків та податків до зміни обсягу реалізації:

 

РВЛ=ТрПДВВП/ТрРП,

 

де ТрПДВВП – темп росту прибутку до виплати відсотків та податків, %;

     ТрРП – темп росту обсягу реалізації в натуральних