Комунікаційні технології

3.  Інформаційні війни як війни інформаційної епохи

4.  Форми та способи  ведення інформаційної боротьби

5.  Психологічна і кібернетична війни як складові інформаційної війни

6.  Інформаційна зброя і технології її використання

7.  Об’єкти впливу і класифікація спеціальних інформаційних  операцій

 

1. Психологічні операції в конфліктах другої  пол.  ХХ  ст.

Термін «інформаційна війна» першим використав Томас Рон  у  звіті «Системи зброї  й  інформаційна війна», підготовленому в 1976 р.  для  компанії Boeing. Т.Рон зазначав, що  інформаційна інфраструктура стає  ключовим компонентом американської економіки. В той  же  час  саме  вона  стає  найбільш вразливою ціллю як у воєнний, так  і мирний час.

Публікація даного  звіту послужила початком активної кампанії в ЗМІ,  а постановка проблеми зацікавила американських військових, котрим властиво займатися «секретними матеріалами». Військово-повітряні сили США  почали активно обговорювати цей  предмет уже  з 1980 р.  Саме  тоді  було  досягнуто єдиного розуміння, що інформація може виступати як ціллю, так  і зброєю.

Поширення  терміну   «інформаційна  війна»   в  документах силових  служб  сША. Терміни «інформаційна боротьба» (information warfare) та «інформаційна війна» (information war)  почали  вживати  в  американських  військових колах з 1991 р. після війни коаліції проти Іраку, де нові інформаційні  технології вперше були  використані як засіб  ведення бойових  дій.  Офіційно ж  вони  вперше введені 21  грудня 1992 р.

 

у директиві Міністра оборони  США  DODD 3600, яка так  і називалася «Інформаційна війна». В директиві, зокрема, вказувалося на «необхідність всебічного врахування інформаційних ресурсів при  управлінні Збройними Силами в умовах протидії противника».

Інформаційно-психологічний вплив на війська  і населення противника в роки Першої  і Другої  світових  воєн

створення органів  ДІБ. Перша світова війна стала поворотним пунктом у розвитку теорії і практики ІПВ. Уже  на самому початку війни уряди всіх  воюючих країн, за винятком Німеччини, дійшли висновку про  необхідність створення спеціальних органів для  здійснення ІПВ  на війська та населення противника, а також впливу на громадську думку в нейтральних  країнах.

З  цього  моменту подібні органи є  у  всіх  великих арміях світу. В Англії — бюро військової пропаганди, пізніше — управління  військової інформації, що  надалі було  перетворене в Міністерство інформації;  у Франції — відділ служби військової  пропаганди, завданням якого був  вплив на  противника за допомогою листівок. У кожній французькій армії був літак для  поширення друкованих матеріалів ІПВ.  У США  при  розвідвідділі штабу експедиційних військ була  створена психологічна секція.

Росія, Італія й інші країни тією  чи іншою мірою  також намагалися здійснювати ІПВ  на війська та населення противника, але  він  значно поступався англійському чи французькому. В Німеччині ж  до  серпня 1918 р.  було  заборонено займатися виданням і  поширенням листівок, оскільки це, на  думку керівництва країни, суперечило правилам ведення війни.

Друкована пропаганда. У роки Першої світової війни ІПВ в основному здійснювався шляхом ведення друкованої пропаганди. Основними видами матеріалів друкованої пропаганди були  листівки, брошури, листи військовополонених, плакати, фальшиві продовольчі картки тощо.

Поширювалися матеріали за  допомогою авіації та  повітряних  куль. У  1918 р. в  Англії були  винайдені і  випробувані агітснаряд, агітміна, ручна і гвинтівкова агітгранати.

Першою серією листівок у ході Першої світової війни стали листи німецьких військовополонених зі спеціальних «показових» таборів з непоганими побутовими умовами.

 

Вперше протидіючі сторони звернулися до видання маскувальних друкованих матеріалів, тобто  матеріалів, авторство яких приписується противнику.

Крім  друкованої пропаганди на  фронтових позиціях використовувалися репродуктори-гучномовці. Це були  перші спроби ведення усного  мовлення.

створення  теорії  пропаганди. Відразу  після  закінчення Першої світової війни західні країни виявили підвищену цікавість до політичного досвіду пропаганди. Проведено десятки досліджень, створено спеціальні кафедри в багатьох університетах, які приступили до підготовки кваліфікованих фахівців з пропаганди.

Пропаганда розумілася як вплив на  свідомість і  підсвідомість, політичні і ціннісні орієнтації об’єктів за допомогою поширення поглядів, ідей, вчень  з метою  формування світогляду, який відповідає інтересам суб’єкта впливу.

Військові теоретики майже одностайно визнали, що пропаганда є складовою частиною військового мистецтва. Узагальнений досвід  і  теоретичні знання в  галузі військової пропаганди на  Заході були  з’єднані в єдину теорію, яку німецький учений Фуллер у 1921 р.  назвав теорією психологічної війни.

Основні  форми  ІПВ  під  час  Другої  світової  війни.  Друга світова війна піддала перевірці правильність теоретичних положень про ефективність вміло організованого ІПВ  на війська і населення противника.

Основними формами  ІПВ  у  ході  війни стали друкована і радіопропаганда, а також усна  пропаганда і наочна агітація.

Органами, що  відповідали за  здійснення ІПВ  на  війська і населення противника, стали: в СРСР — Бюро  військовополітичної пропаганди, у  Великобританії —  Виконавчий комітет політичної війни, у США  — Бюро  військової інформації, в Німеччині — Міністерство народної освіти і пропаганди.

Пропаганда фашистської Німеччини. Зробивши відповідні висновки з  досвіду Першої світової війни,  керівники  Німеччини з великою увагою поставилися до проблем ведення військової пропаганди.

«Пропаганда  допомогла нам  прийти до  влади. Пропаганда  допоможе нам  втримати владу. Пропаганда допоможе нам завоювати весь  світ»  —  ось  лозунги, які німецькі націоналдемократи взяли собі  на  озброєння. Після  приходу до  влади  націонал-соціалістичної партії було  утворено Міністерство

 

народної освіти і  пропаганди