Комунікаційні технології

Якщо спробувати об’єктивно проаналізувати політичні причини поразки СРСР  у «холодній війні», то слід  зазначити, що поряд з об’єктивними (економічними, ідеологічними і т.д.) існували й суб’єктивні причини — недооцінка військово-політичним керівництвом СРСР  ролі  і  значення інформаційних

 

факторів, відсутність ефективних технологій ведення інформаційного протиборства тощо. За інших рівних умов досягнення державою стратегічних переваг залежить  від  наявних у нього  інформаційних можливостей. Про  це свідчать підсумки  «холодної війни», що  велася насамперед інформаційними засобами. Досягши паритету зі США у військовій сфері, СРСР зазнав поразки в інформаційному протиборстві. Тоді  як США у 1980 р.  на  придбання інформаційних технологій витратили близько 8  млрд. доларів, а  в  1994 р.  —  уже  понад  25  млрд. доларів.

Американська стратегія «холодної  війни»  була  заснована на трьох взаємозалежних програмах:

—  створення вогнищ напруженості з балансуванням на  грані гарячої війни і демонстрацією переваги сили, залякування СРСР;

—  гонка озброєнь з  метою  вимотування радянської економіки;

— психологічна війна з перевербуванням культурної і політичної еліти СРСР.

Третя, найбільш успішна програма Заходу —  це  війна за

«уми» інтелігенції. Цю  війну Захід виграв насамперед в тилу противника —  інтелігенція прийняла соціальну і  політичну філософію лібералізму і відмовилася від  соціалістичних ідей.

Холодна війна виявилася не чисто  інформаційною, хоча  не можна скидати з рахунків інформаційні впливи. Наприклад, короткохвильові західні радіостанції навіть в умовах тотальної протидії з боку  СРСР  у вигляді глушіння покривали своїм мовленням усю територію країни.

Однак перемогу Заходу приносить невербальна аргументація.  Основною «корозійною» складовою стала пропаганда за  допомогою матеріального  світу, в  рамках якої можна побачити три  виміри. Першим типом нового  інформаційного впливу можна вважати побутові речі, виготовлені на  Заході, які,  безсумнівно, були  іншими, кращими, більш яскравими, в ряді  випадків виготовленими з нових незвичайних матеріалів.  Іншим носієм інформації також  були  речі, але  на екрані кіно  або  телебачення. Разом із  сюжетом глядач одержував масу  другорядної інформації, зовсім не пов’язаної із фільмом. Жінок цікавили інтер’єри будинків, кухонь, плаття героїнь; чоловіків — марки автомобілів. Третім носієм інформації ставали люди, що  побували за  кордоном. Якщо пропа-

 

ганда вела  боротьбу раціональним  способом, працюючи зі свідомістю, цей інформаційний потік йшов  на людину поза  її свідомим контролем.

 

3. Інформаційні війни  як війни  інформаційної епохи

Війна у Перській  затоці  (1990-1991 рр.) як перша інформаційна війна.

Першою інформаційною війною вважають війну у Перській затоці (1990-1991 рр.), під  час  якої дуже чітко проявилася різниця  між  війною в  «індустріальному стилі»  та  війною з використанням інформаційних технологій. З одного боку, союзники застосовували зброю  масового знищення так  само, як і в Другій світовій війні, використовуючи високотехнологічну зброю  для більш точного знешкодження  військових об’єктів Іраку. Була використана стратегія «війни в  трьох вимірах» (Air  Land  battle — одночасні бойові  дії  в  повітрі і  на  землі), яка вимагала чіткої координованості дій  усіх  підрозділів і забезпечувалась через  сучасні засоби  зв’язку. Крім  того,  близько 3000 комп’ютерів були  розташовані в  зоні  воєнних дій і з’єднувалися з центральним комп’ютером у США,  який отримував і опрацьовував поточну інформацію з місця подій.

США,  Великобританія та  інші союзники проводили широку інформаційну кампанію, спрямовану на забезпечення підтримки їхньої політики у  світі  і  власних країнах.  Війна в Перській затоці вимагала вирішення з боку  США трьох проблем. По-перше, слід  було  довести власному населенню необхідність військового втручання США  за  багато кілометрів від власного дому. По-друге, необхідно було створити достатню легітимність цих  дій  в  очах  міжнародної  громадськості. Потретє, ставилося завдання  підірвати бойовий дух  іракських військ, примусивши їх  здаватися в полон. Використовувалися прийоми Першої світової війни: Саддам Хусейн моделювався як «диявол» — «арабомовний Гітлер». Оскільки обидві сторони конфлікту протистояли США  як представники однієї арабської нації, то щодо Кувейту і Саудівської Аравії був використаний термін «країни потенційної демократії», хоча  в них за  ґратами знаходилося не  менше журналістів, ніж у самому Іраці. Одночасно Дж.Буш  оголосив декілька  тисяч американців, які залишилися в  Кувейті, «заручниками». Цікаво, що всі застосовані елементи опису  даної  ситуації — «арабомовний

 

Гітлер», «країни потенційної демократії», «заручники» — вимагають використання зброї, роблять її використання цілком легітимним, що  й потрібно для  виправдання своїх  дій.

Особливістю цієї  війни стали «журналістські пули», за  допомогою яких  можна було  потрапити до  театру військових дій. При  цьому журналістам заборонялося брати самостійні інтерв’ю, фотографувати поранених або вбитих.

Війна в Перській затоці пов’язана також і з потужними пропагандистськими впливами на війська противника: було скинуто 29 млн. листівок, тисячі транзисторів, які працювали лише на одній  пропагандистській хвилі, тощо.

спрямованість інформаційного впливу. Виділяють наступні категорії спрямованості інформаційно-психологічного впливу:

—  інформаційні війни між державами;

—  інформаційні війни між  фінансово-промисловими групами;

—  інформаційні війни між владою і фінансово-промисловими групами;