Метафора у сучасній українській поезії: структурно-семантичний аспект

•Химерометафоризація («оживлення» предметів, понять та явищ, семема яких одночасно збагачується інтегрованою семою «тотожний людині, тварині, рослині, рибі, птахові тощо»).

Мовномисленнєвий процес оживлення полягає у тому, що семема слів-каталізаторів передає сему чи зчеплення сем в семему номінації «оживленого» поняття, унаслідок чого здійснюється процес збагачення семеми слова, що називає «оживлене» поняття, конкретними варіантами семи, обє'днаними загальною семою «тотожний живій істоті».

Метафора-опредмечування – перенесення ознак з неживого на живе, з неживого на неживе.

Уподібнення людських якостей, абстрактних категорій, мисленнєвих і психічних процесів до явищ предметного, речового світу, а також до матеріальних результатів діяльності людини (артефактів) є зворотним вектором розгортання асоціативних планів у художньому мовленні щодо семантико-стилістичного процесу «оживлення» (або одуховнення).

Опредмечування ознак полягає в тому, що семема слів-каталізаторів передає сему чи зчеплення сем в семему номінації опредмечуваного поняття, унаслідок чого на поетичній палітрі утворюється нова смислова інновація. Для прикладу наведемо лище незначну частину метафор, які виокремлені нами у тематичні підгрупи:

•назви геометричних понять: лінія долі, коло чекання, трикутник болю;

•образно-художні парадигми, до складу яких входять назви їжі, страв, напоїв: кава ночі, крем вулиць, родзинка сонця, бісквіт історії;

•метафори, що утворилися за допомогою ключовихслів-назв текстильних виробів, одягу, взуття, їх частин: мундир землі, хустка поля, марля снігів, атлас слів;

•образні метафоричні парадигми, що містять лексику на позначення споруд та їх частин: каркас любові, брама свідомості, храм сорому.

Метафора-синестезія випливає із природно-біологічної властивості людини одночасно переживати враження, одержані від кількох органів чуття. При синестезії до семантичних інновацій залучаються зорові, слухові, одоративні, смакові, дактильні образи, унаслідок чого виникає інтерференція різних видів сприймання довкілля. Синестезія створює у свідомості реципієнта-читача віртуальну ситуацію «реалізму» багатьох «реальностей».

В історії українського поетичного віршування найвищої майстерності у створенні синестезійних образів досягнув П. Тичина – поет, що був схильний до «кольорового слуху» та «слухового кольору».

Подаємо декілька прикладів метафор-синестизій:

•Зорові метафори. Такі образи можуть охоплювати різнорідні асоціації: зорові+одоративні (зелений запах) ; зорові+слухові (подивитися голосом) ; зорові+ментальні (зелений сум).

•Смакові метафори здебільшого репрезентують у мовленні традиційні художньо-образні парадигми, а саме: слова – «солодкі»; життя – «гірке» тощо, і функціонують як ідентифікатори культурної пам'яті носіїв мови, відбивають традиції національного віршування. Перехрещуватися можуть такі асоціації: смакові+зорові: (гіркий дим) ; смакові+ментальні: (згіркле ім'я) ; смакові+слухові: (терпкий зойк).

Відомий польський лінгвіст Вітольд Дорошевський слушно писав: «У кожну мить нашого життя ми щось бачимо, чуємо, до чогось торкаємося, відчуваємо запахи, смаки, тому природно, що в нас виникає інтерес до форм нашого контактування».

•Дактильні метафори можуть ґрунтуватися на асоціаціях: дактильних+зорових (слизький колір, масні видіння) ; дактильних+ментальних: (тепле диво) ; дактильних+слухових: (холодний крик, колюче слово).

•Одоративні метафори. Спостереження Ставицької Лесі Олексіївни надали підстав констатувати: вже в українській поезії 20-30 років ХХ століття набули поширення не тільки метафори запахових вражень, а й кілька ступенів їх ускладнення: від найнижчого – фіксація і відтворення образу запаху із супроводжуючими способами семантичного ускладнення одоративної лексики. Такі образи можуть охоплювати асоціації: одоративні+ментальні ь (запах біди, пам'ять пахне) ; одоративні+зорові (очі пахнуть, сонце пахне).

•Слухові метафори можуть ґрунтуватися на асоціаціях: слухових+ментальних (звук біди, крик долі, голос віри) ; слухові+зорові (голосистий замок, відлуння очей, голос вікон).

Нами була розглянута низка існуючих типологій метафори, зокрема (детальніше) семантико-стилістична категорія, що включає в себе метафору-оживлення, метафору-опредмечування та метафору-синестезію.

У подальшому нашому дослідженні ми розглянемо один із типів семантико-стилістичної категорії – метафору-оживлення.

2. Метафора – оживлення як спосіб семантико-стилістичної індивідуалізації світу у сучасній поезії

У творенні мовної картини світу провідне місце займає метафора-оживлення, тобто перенесення ознак предметів, понять і явищ на людину, тварину, рослину або на синтезуючу всі ці ознаки химероістоту. Відповідно до цього і виділяємо антропо-, зоо-, ботано-, химероморфні метафори у віршованій мові сучасних поетів.

 

 

Антропоморфізацію (понад 700 метафор) кваліфікуємо як оживлення предметів, понять і явищ, семема яких збагачується семою «людино тотожність». Антропометафоричні контексти містять ключові слова, які постають як назви активних дій людського індивіда (брести, бігти, наздоганяти, танцювати, ткати, ходити, брати, мандрувати, грати й под.) : Вітри гасають по степу, як татарва, // Їм вже втомилась кланятись трава (5, «Нещадний час усе перемолов») ; Зривається бігти годинник (8, «Будинок творчості. Осінь») ; Уночі тут ходить вітер (8, «Будинок творчості. Осінь») ; Життя станцює свій химерний «денс», // Мої вірші тихенько підмугиче (13, «Диптих») ; на землю впали – і почули, // як б'ють кульбабові ліси // об небо білі кулі. (10, «Ми бігли…») ; І грім на клапті днину рвав чарівну (Мойсієнко, «Печальний спів веселого дощу») ; Мандрує писанка по мисочках // із цибулиним золотим узваром (10, «Писанки») ; Чийсь віддих вмить наздоганя той сміх (12, «Сніги лежать…») ; Осінь витче срібний невід (11, «Я полем йду. Торкаю сонця віть») ; уже й туман із очерету вибрів (5, «Я – вільний птах») ; Пшениця перед ним поклони б'є (4, «Обжинки») ; В кучеряву зелену пору // Прихилилось літо до двору