Міф та магія

У кожного племені виникають свої боги, свої шановані міфологічні істоти. Звідси пішов виник вже в християнську епоху термін «язичництво»: на відміну від духовного універсалізму християнської Європи, в давнину кожному особливому мови (племені) відповідає своя система вірувань. Язичницькі боги носять найрізноманітніший характер, але самі вірування і міфи досить типові по своїй внутрішній структурі і способу взаємодії природи і людини.

Іншим характерним для міфу віруванням є фетишизм. Фетишизм є обожнювання особливого предмета, який сприймається як носій демонічних сил і який містично пов'язаний з долею цього племені. Предмет, до якого відносяться подібним чином, і є фетиш.

Звичайно, можна оцінювати міф, порівнюючи його з сучасною системою знань, проте це відвело б нас далеко вбік від його дійсного призначення. Міф і не покликаний давати об'єктивну картину світу, він покликаний надавати світу сенс, і це своє призначення успішно виконує. Так, індіанці пуебло вірять, що вони – діти Сонця-Батька, і ця віра відкриває в їхньому житті перспективу..., що виходить далеко за межі їх обмеженого існування. Це... дозволяє їм жити повноцінним (смислової) життям. І в той же час треба пам'ятати, що ця смислова повнота досягалася при повному запереченні самостійного гідності людини.

Людина бачить у собі лише продовження життя природи і готова прирікати на смерть тих, хто вже не міг втілювати в собі розквіт обожнюємо природних сил. Це особливо яскраво проявляється в описаній Дж. Фрезером типовою долю царів-жерців примітивних спільнот. Цар-жрець – це особлива людина, який втілювала в собі містичний зв'язок колективу з обожненим життям природи. Але містичний зв'язок – це двостороння ставлення, і, за повір'ям, нормальне життя природи сама залежала від фізичної міцності царя-жерця. Його постаріння і смерть загрожують суспільству немислимими бідами. Тому існує єдиний спосіб запобігти цю небезпеку. При появі перших ознак занепаду сил боголюдини слід віддати на смерть. Вбиваючи людину-бога у розквіті сил і передаючи його дух могутньому наступнику, первісна людина попереджала всі небезпеки. Звичайно, це стосується, перш за все, до найраніших стадій розвитку міфу, але відгомін такого ставлення до людського життя зберігаються і на більш пізніх етапах язичницької культури.

 

 

В сучасній етнографічній, історичній, філософській та іншій літературі часто вживається термін «первісна релігія». Він досить точно визначає час існування явища, яке ми розглядаємо. Але він не зовсім точний у своєму буквальному змісті, бо в первісному суспільстві релігійні уявлення та ідеї ще не набрали системного вигляду, їх форма та зміст тільки становилися. Це був розпливчатий комплекс розрізнених поглядів і почуттів, але все ж пройнятих єдиною ідеєю про наявність надприродного, і доповнювався діями, спрямованими на нього. У первісному суспільстві ще не було релігії в повному розумінні слова, як не було «первісної» держави, суду, війська, церкви. Тому слід пам'ятати про умовність терміна «первісна релігія»; краще оперувати терміном «первісні вірування».

Первісні вірування досить повно висловлювали розуміння первісними людьми оточуючого їх світу. Вони виконували певні суспільні функції: регулювали відносини між людьми в первісній общині, сприяли організації колективного виробничого процесу, регулювали розподіл здобутого продукту, утверджували первісну мораль, задовольняли духовні потреби суспільства. Окремої релігійної общини не існувало, вона була тотожна родовій общині. Демократичний характер роду відбивався на демократичному характері релігійного культу, він здійснювався всіма членами общини спільно. Духовенства як окремої соціальної групи не було, природний авторитет старійшин включав в себе і авторитет керівника релігійного культу, якщо була потреба в такому.

Первісні релігійні вірування і релігійний культ перш за все започатковувалися на анімістичних уявленнях про нематеріальні, духовні сутності, про душу і духів. Ці уявлення спочатку мали дуже конкретний характер. Душу ототожнювали з диханням, з кров'ю, вважали, що вона міститься у серці, в очах. Згодом стали вважати, що вона розчинена в усій людині, вона є, але не міститься ніде, і може існувати без тіла. Так утворився первісний анімізм.

Свої уявлення про надприродне люди образно викладали в спеціальних розповідях – міфах, які усно передавалися з покоління в покоління. Предметом міфів були практичні дії людей в реальному світі, і тут міфи відігравали роль зберігача інформації. В міфах формувались і затверджувались моральні принципи і норми. Нарешті, міфи мали світоглядний зміст, вони у художній формі викладали погляди на світ, його походження, суть, порядок. Так, у гінейців йоруба існує міф про ориша – предків, які спустилися з неба і, перетворившись на каміння, пішли під землю. Серед ориша були і божества: Обатала та його дружина Одудава – уособлення неба і землі. Згідно з міфом Одудава народила п'ятнадцять дітей, які керують світом: Оругун відає повітрям, Олокун – сонцем, Ому – місяцем, Шаног – блискавкою і громом і таке інше. Такою була первісна міфологія.

Буйно розквітла в первісних релігійних віруваннях магія. Первісні люди вважали, що перш ніж братись до роботи, обов'язково треба вплинути на надприродні сили магічним засобом: заклинанням, особливими співами і танцями, жертвоприношенням. Це мало вблагати чи примусити діяти їх на користь людей. З цих специфічних дій утворились перші релігійні обряди, релігійний культ.

Жодна магія не може існувати