Міф та магія

 

 

Процес усвідомлення людиною світу через означування його на сьогодні вивчено недостатньо. Висловлюючись метафорично, свідомість не вміє усвідомлювати процес створення усвідомлюваного. Тому не дивно, що вона також не вміє усвідомлювати й процес вербалізації думок, у тому числі й процес вибудовування значень. Значення, як вважає В. Ф. Петренко, неподільно пов’язані з іншими складовими людської свідомості: особистісним смислом, чуттєвою тканиною, емоційною забарвленістю. Мабуть, тому жоден словесний опис неспроможний передати саме те значення, яке викликається словом у свідомості.

Як відомо, свідомість існує не тільки в словесній, а й в образній формі, наприклад у мистецтві, для якого характерне міфо-поетичне мислення. На думку О. О. Потебні, міф складається з образу й значення. Образ – суб’єктивний засіб пізнання; безпосередньо внесений у значення, він є джерелом пізнаваного. Звідси продуктивність міфо-поетичного мислення, здатного охопити невербалізовані значення, наблизити людину до пізнання того, що принципово не може бути формалізоване в суспільно вироблених значеннях, поняттях.

Міфотворчість, на наш погляд, серед низки аспектів свого функціонування оприявнює раціонально-інтуїтивний зв’язок Я особистості з навколишнім світом, з іншими людьми та великою мірою із самим собою як іншим, тобто потенційним Я. Для того щоб останнє стало можливим, має відбутися трансцендентування особистості як суб’єкта за межі власної свідомості, що передбачено зміненими станами творчого натхнення, катарсису і т. ін. Дотичною до осмислення цієї наукової проблематики, як на наш погляд, є категорія вчинку, що з успіхом розробляється в сучасній вітчизняній суб’єктно-вчинковій парадигмі (В. А. Роменець, В. О. Татенко та ін.). Психологічний та етичний аспекти найяскравіше виражені вчинком міфотворчості, оскільки саме ця дія активізує суб’єктивно значущі цінності та смисли особистості, виявляє її суб’єктне ядро. Цілком припустимо, що суб’єкт, ініціюючи творчу активність як таку і ще більш інтенсивно самовизначаючись в акті індивідуальної авторської міфотворчості, може впливати на процес становлення власної свідомості, а то й трансформувати її згідно з новими, щойно відкритими (пізнаними) суб’єктивними смислами, що і є, на наш погляд, самоініціацією.

Міфотворча стратегія самоініціації уможливлює гармонічне включення несвідомих змістів у систему психічної активності. Архетипна символіка міфу збагачує й розвиває несвідомі змісти, актуалізує їх компенсаторні відношення із свідомістю, полегшуючи для сучасної людини цілісну взаємодію з навколишнім світом.

Ми сприймаємо міф як універсальний культурно-психологічний феномен, що є первинним кодом смислів, символів, світоглядних настановлень, які відбивають універсальні архетипи колективного несвідомого в індивідуальній психіці. Крім того, міф є системою мислення й досвіду, яка спирається на психологічний баланс свідомих і несвідомих змістів особистості і таким чином відіграє роль медіатора між реальним і потенційним Я. Специфічна якісна структура міфу дає змогу відобразити тенденцію холістичності у внутрішньому світі людини й соціальному житті, що виявляється насамперед у синтезі логіки й емоцій, раціонального й інтуїтивного способів пізнання світу.

Нагадаємо, що у психології предметом інтересу дослідників є такі види міфів: архаїчний міф, особистісний міф, індивідуальний авторський міф. Останній можна розглядати як суб’єктивний варіант особистісного міфу, основний сенсотворний компонент індивідуальності людини. Індивідуальний авторський міф є продуктом етнокультурної міфотворчості особистості. Етнокультурна міфотворчість особистості – це процес створення суб’єктивного міфологічного простору, що корелює з певним типом культурно-історичного, етносоціального й екзистенційного досвіду, відбитого в різних текстах (наративах, поведінці і, ширше, у життєвому шляху в цілому).

Ми трактуємо індивідуальний авторський міф як переважно усвідомлюваний суб’єктом трансцендентний акт цілісного охоплення суб’єктивного екзистенційного досвіду (зокрема особистої міфології, особистісних смислів, свого покликання, ідеї, місця у світі і т. ін.), що об’єктивується найчастіше в автонаративі. Пізнаючи через інтерпретацію тексту власного життєвого шляху зміст особистого і колективного несвідомого, особистість розширює межі уявлень про себе і про світ.

Особистий міф у тлумаченні К. Г. Юнґа є медіатором між колективним і особистісним несвідомим. Він транслює архетипні змісти в ціннісно-смисловий простір особистості згідно з актуальним етапом її індивідуації [5, 189]. Особистий міф на відміну від індивідуального авторського міфу є все ж таки ззовні заданим стосовно суб’єкта сюжетом або канвою його життя, певним “онтологічним змістом”, за В. Франклом, який слід розшифрувати. Тут важливо підкреслити, що творення суб’єктом індивідуального авторського міфу розглядається як акт екзистенційного самовизначення стосовно цього онтологічного змісту. Одна з ключових ідей Франкла стосовно сенсу така: “Ми не повинні ставити запитання, у чому сенс життя, навпаки, життя ставить нам це запитання, а ми повинні на нього відповідати…”.

Такий “екзистенційний поворот” виводить на екзистенційний сенс, якого ще поки що немає; він чекає, поки буде знайдений і реалізований. “Сенс тут стає елементом простору можливостей, що опосередковує мій вибір і вкладення себе у вибрані дії”. Індивідуальна авторська міфотворчість суб’єкта певною мірою є деконструкцією особистого міфу, перетворенням його в індивідуальний авторський. Для особистості на певному етапі її розвитку стає необхідним бачення реальності в архетипних перспективах, герменевтична діяльність, що виявляється насамперед у спонтанному тлумаченні символів і включенні певних культурних смислів у свій міфологічний текст, текст життєвого шляху. Відому думку К. Г. Юнґа, що міф немовби здійснюється через людину, необхідно доповнити таким чином: міф здійснюється через людину, залишаючись відкритим для співтворчості суб’єкта з нею.