Міф та магія

Один з початкових етапів конструювання індивідуального авторського міфу – це “споглядання” метофор, “дослуховування” до них, тлумачення і розуміння їх змісту. Причому досвід проведення такого роду занять дає підстави припустити, що у творчому процесі взаємодії з метафоричними образами актуалізується та рефлектується саме той ціннісно-смисловий рівень, який реально й потенційно значимий для даної особистості. На думку О. Ф. Лосєва, трансформація художніх метафор в авторські символи є творчим процесом, що просуває особистість до більш глибокого розуміння світу й самої себе. Достеменна символіка – це вихід за межі суто художньої образності; вона вказує на інакшу перспективу, на нескінченний ряд різноманітних перетворень. Символ створюється з наміром не тільки відображати життя, а й змінювати його.

Скориставшись у наших дослідженнях модифікованою методикою ДДЧ Дж. Бука, ми отримали цікаві результати індивідуальної авторської міфотворчості як самоініціації в культурі. На основі цілісного враження від малюнків та оригінальних образів, що виникли в ПМО, для кожного з учасників дослідження було виділено індивідуальні метафори, а відтак згідно з ними вони мали скласти оповідь в довільно обраному жанрі.

Виокремлюючи такі метафоричні утворення із психологічного простору особистості й зосереджуючи на них увагу, можна таким чином посилити (концентрувати) потребу в міфотворчості й створити умови для психологічної трансформації метафор у розгорнуті символи. Трансформація оприявнить етнокультурний міфотворчий потенціал конкретної особистості як представника певної культури. Зазначимо, що зазвичай виділені метафори не були художніми в загальноприйнятому розумінні, а скоріше потенційно містили в собі індивідуальний сценарій розгортання самореалізації їх автора; стисло, редуковано позначали емоційно концентровані переживання, спогади, надії на майбутнє. Як правило, за метафори слугували власні висловлювання випробуваного, які він використав у ПМО, а також образи малюнків. Цікаво, що в багатьох випадках випробуваний реагував на власноруч створену метафору як на щось нове і цікаве. Мабуть, це відбувалося через те, що особистість поступово входить у змінений стан міфотворчості і таким чином опиняється в “незнайомому” символічному просторі несвідомого.

На думку С. Лангер, будь-яка символізація містить два елементи – контекст і новизну (вербальну чи психологічну). Новизна – це те, на чому автор прагне наголосити, чи те, що він особливо воліє відобразити. Для цього він скористається будь-яким словом, що здасться йому доречним. Воно може бути або влучним, або невизначеним, або навіть щойно винайденим; контекст, у який автор спонтанно вводить цю мовну метафору, модифікує її і виявляє саме те, що вона означає насправді [8, 201]. Цікаво простежити, як саме (у якому порядку, смисловому контексті, емоційному забарвленні) трансформувалися ці метафори в символіку індивідуального авторського міфу конкретного випробуваного. Архетипний аналіз автонаративу відображає індивідуальний психологічний механізм трансформації метафор у символіку індивідуального авторського міфу.

Як відомо, метафора – один з основних способів пізнання об’єктів дійсності, їх найменування, синтезування художніх образів і породження нових значень. Здатність прийняти як буквальне, так і поетичне формулювання будь-якої ідеї виробляється в процесі осягнення метафор і перетворення їх у символи. Плутанина форми і змісту, яка характеризує символотворчість, призводить до розладнання впорядкованого дискурсивного розуму. Трансформація метафор у символи дає змогу відкрити міфологічний простір, у якому людина може більш глибоко пізнати своє Я. Символ – це образ, який є узагальненим утіленням, представником інших (як правило, багатоманітних) образів, явищ, відносин або понять. Слід приділити особливу увагу символам, які здатні позначати речі і явища, як інструментам осягнення та запам’ятовування цих речей і явищ. “Символічні образи – готові інструменти для вичленовування понять з потоку вражень. Вони створюють наші первинні абстракції, є нашими спонтанними втіленнями загальних ідей”.

Символ – це не просто знак, що позначає ті чи інші предмети і явища, – він являє собою структуру, котра містить вказівки на внутрішньопсихічні явища, для яких він є узагальненим і нерозгорнутим знаком. У символі також міститься узагальнений принцип подальшого розгортання вкладеного в нього смислового вмісту. Він являє собою “зустріч” відомих конструктів свідомості з тим чи іншим потенційним її змістом. Інакше кажучи, символ є результатом взаємодії несвідомого зі свідомістю.

С. Лангер вважає, що символотвірна функція є однією з первісних у людській діяльності і відбиває фундаментальний процес розуміння. У кожному індивідуальному несвідомому приховано величезний запас символічного матеріалу, резервний фонд концепцій, багато психічного здоров’я. Символізація – це домисленнєве, але не дорозумове явище психіки. На думку Лангер, вона достеменніша, ніж мислення, фантазування чи сприймання і яскраво відображена в ритуалах, мистецтві і понад усе – у мовленні. Іноді ми усвідомлюємо процес символотворчості, іноді просто констатуємо його наслідки і розуміємо, що певні переживання вже пройшли крізь наш мозок та засвоєні нами. Матеріал, що постачається почуттями, постійно перетворюється в символи, які є спонтанними думками.

Важливою для нашого дослідження є думка С. Лангер про те, що автонаратив – це континуум, у який спроектовано символічні образи, і таким чином вони можуть бути осмислені, а не тільки відчуті. Дослідниця вважає, що ми можемо викликати в пам’яті образи-символи й, дозволивши їм заповнити віртуальний простір між нами й реальними об’єктами, як слід роздивитися й відрефлексувати їх, не змінюючи перебігу реальних подій.