Морально-психологічне забезпечення діяльності військ

Систематичне вивчення, узагальнення і впровадження передового досвіду індивідуально-виховної роботи.

Створення системи підведення підсумків індивідуально-виховної роботи тощо.

Індивідуально-виховна робота в підрозділі – найважли-віший елемент виховного процесу, вивчення особистісних особ-ливостей воїнів і створення згуртованих колективів, здатних ус-пішно виконати будь-які бойові завдання.

Що повинен знати командир підрозділу про підлеглого?

Біографічні дані:

прізвище, ім’я та по батькові;

дата народження;

освіта;

сімейний стан;

вид занять до військової служби;

умови життя сім’ї;

батьки (усі дані).

Морально-психологічні якості: рівень гуманітарної під-готовки, загальний кругозір; відношення до сучасного життя кра-їни, настрій; відношення до служби – на що можна спертися в індивідуальній роботі; дисциплінованість; участь у громадській роботі та відношення до неї; духовні потреби; поведінка в побуті; з ким товаришує, чи є друзі поза межами частини, підрозділу то-що.

Психологічні особливості: темперамент, пам’ять, особ-ливості характеру, нахили, увага; вольові якості: цілеспрямова-ність, самовладання, мужність, ініціативність, наполегливість; мовлення: словарний запас, якість мовлення, змістовність, вираз-ність.

Фізичний розвиток: загальний розвиток, сила, витрива-лість, спритність, який вид спорту полюбляє, чи вміє плавати, чи має спортивний розряд тощо.

Індивідуальні особливості: егоїст або альтруїст, надмір-но довірливий; балакучий, байдужий до служби; може стати “лі-дером”, може бути тільки “підлеглим” тощо.

Починаючи вирішення виховних завдань із підлеглим, ко-мандир (начальник) часто стикається з проблемою вибору най-більш ефективного методу (групи методів) педагогічного впливу.

Це потребує від командира (начальника) максимальної роз-бірливості в методах індивідуально-виховної роботи у відповід-ності з соціальними, психологічними, психофізичними особливо-стями військовослужбовця, а також з його роллю в колективі, ав-торитетом, особистими домаганнями та ціннісними орієнтаціями.

У педагогічній логіці формування (розвитку) якостей осо-бистості воїна є два основних етапи індивідуально-виховної ро-боти: перший – це безпосередній вплив на свідомість підлеглого і його емоційно-почуттєву сферу за допомогою прикладів або кон-кретних поведінкових зразків; другий – навчання вихованця при-йомам і засобам здійснення дій, вчинків, поведінки в різних умо-вах і ситуаціях.

Методика індивідуально-виховної роботи з особовим скла-дом має притаманні їй педагогічні прийоми, які дозволяють ре-зультативно вирішувати завдання формування та розвитку особи-стості військовослужбовця.

Розглянемо основні прийоми, за допомогою яких реалізу-ється методика індивідуально-виховної роботи командира (нача-льника) з підлеглими.

Прояв співчуття, уваги, доброти. Прийом орієнтований перш за все на скорочення дистанції педагогічної взаємодії ко-мандира (начальника) з воїном, на встановлення взаєморозуміння між учасниками виховного процесу.

Застосування цього прийому індивідуально-виховної робо-ти доцільно тоді, коли підлеглий опинився у складній для себе ситуації через невідповідність особистого потенціалу вимогам ситуації, скоєної ненавмисної помилки, прорахунку або ж обста-вин, незалежних від його особистих якостей. Прийом діє в тому випадку, коли військовослужбовець відчуває душевний диском-форт, образу, розгубленість або загубив віру в свої сили. Тут ва-жливо, щоб військовослужбовець відчув у діях вихователя щи-рість і непідробну зацікавленість, участь у його долі.

Прохання виконує роль морального тренінгу, робить педа-гогічні відношення командира (начальника) з підлеглим довірли-вими, більш теплими, посилює взаєморозуміння.

При застосуванні цього прийому важливим є те, як промо-влене прохання, з якою інтонацією, яке приховано в ньому особи-сте відношення командира (начальника) до підлеглого.

Прохання не сумісне з моральним або психологічним тис-ком на підлеглого, в іншому випадку воно втрачає виховний ефект.

Схвалення, похвала - цей  прийом є частиною заохочення як загальнопедагогічного методу виховання. Він є фактором сти-мулювання ініціативи, заохочення зробленого вибору. Форми цього прийому виявляються в коротких репліках типу: «Моло-дець», «Вірно», «Я в вас вірив» або «Був впевнений» і т.п., а та-кож у вигляді оцінки з аналізом скоєної дії або вчинку, зроблено-го вибору або позиції.

Прояв довіри у вихованні має вигляд доручення військово-службовцю, який за своїми якостями не у всьому відповідає ви-могам поставленого перед ним практичного завдання. В основі прийому лежить принцип виховання – опора на позитивні риси характеру підлеглого. Іноді буває доцільно нагадати людині про його особисту цінність, про нездійснені ним можливості, які, без-умовно, будуть сприяти підвищенню його авторитету в очах ко-мандирів (начальників), співслужбовців.

Але цей прийом працює тоді, коли авторитет вихователя буде безумовним, коли між підлеглим і командиром (начальни-ком) не буде морального протистояння, соціально-психологічної несумісності. Саме тому велике значення при цьому має система умов, які повинен знати і враховувати вихователь. Що це за умо-ви? По-перше, впевненість вихованців у тому, що вихователь – доброзичлива і сумлінна людина. По-друге, вихователь має авто-ритет у підлеглих. По-третє, наявність у вихователя саме тих якостей, які він хоче сформувати або розвинути у підлеглого.

Авансування особистості (термін А.С.Макаренка). Зміст цього прийому в тому, що командир (начальник) надає військо-вослужбовцю деякі блага, тобто переваги порівняно з його тепе-рішнім станом, як би випереджає майбутній рівень морального розвитку воїна, його удосконалення у спеціальності, громадській роботі. Авансування припускає також деяке завищення оцінки позитивних якостей підлеглого.

Пробачення – скасування покарання за провину, скоєний проступок. Педагогічний сенс прийому в тому, що командир (на-чальник) у певній ситуації не застосовує покарання, не дивлячись на скоєний проступок. На таке педагогічне рішення вихователя наштовхує аналіз ситуації, ознаками якої можуть бути випадкові, але сильні обставини, душевний стан військовослужбовця, пере-живання того, що сталося, й усвідомлення своєї провини воїном.

Прояв засмучення – прийом, який