Морально-психологічне забезпечення діяльності військ

Збройні Сили відповідно до свого суспільного призначення мають специфічну організацію. Наприклад, служба вимагає від військовослужбовців точного і беззаперечного підпорядкування командирам і начальникам. Отже, специфіка військової діяльнос-ті та організації породжує особливу структуру реальних взаємин у військових колективах. У ній найчастіше виділяють наступні підструктури:

- відносини субординації;

- відносини координації;

- відносини співпраці.

Кожна підструктура володіє міжособистісним психологіч-ним аспектом, що робить певний вплив на реальні відносини. Ві-дповідно до психологічного змісту відносин між військовослуж-бовцями прийнято оцінювати їх як відповідні або не відповідні, а деколи і такі,що суперечать статутним нормам. Як правило, від-носини, відповідні статутним вимогам, сприяють вирішенню за-вдань, що стоять перед військовим підрозділом. У той же час вза-ємовідносини, що не повністю відповідають статутним нормам, виступають як умови, що сприяють  скоєнню  військової прови-ни, розвитку негативних якостей особи військовослужбовців. То-му кожен офіцер зобов'язаний прагнути до того, щоб встановити у військовому колективі правильні статутні взаємини.

Що є статутними взаєминами? Це відносини, що відпові-дають вимогам, викладеним у військових статутах, притому що у статутах, як і в документах, регулюючих взаємини військовослу-жбовців, знаходять свій вираз моральні принципи суспільства в цілому. Але ці принципи одночасно є і правовими нормами пове-дінки військовослужбовців.

До основних принципів взаємин між військовослужбовцями відноситься принцип єдиноначальності і строгої субординації. Суть даного принципу полягає у поділенні всіх військовослужбо-вців на начальників і підлеглих, старших і молодших; у чіткому визначенні їх прав і обов'язків; у наданні начальникам права на-казувати і обов'язку підлеглих точно і беззаперечно виконувати накази і розпорядження начальників, суворо дотримувати прави-ла військової ввічливості і віддання вітання. Статути зобов'язу-ють не тільки начальника, але і старшого вимагати від підлеглого і молодшого дотримання вимог військової дисципліни і порядку.

Разом з тим велике значення військові статути відводять принципу колективізму у взаєминах військовослужбовців. Ста-тути зобов'язують військовослужбовців дорожити військовим товариством, допомагати товаришам словом і справою, утриму-вати їх від негідних вчинків і, не щадивши свого життя, виручати їх із небезпеки.

Але слід мати на увазі, що хоча військові статути чітко і до-статньо повно регламентують взаємини військовослужбовців, у той же час вони не можуть передбачити всіх деталей і можливих ситуацій. У частинах і підрозділах, у праці і в побуті складаються і розвиваються найрізноманітніші відносини, які виникають сти-хійно і офіційно нічим не регламентуються. Тому взаємини у вій-ськовому колективі вимагають постійної і пильної уваги коман-дирів, знання ними особливостей відносин між всіма категоріями військовослужбовців.

При організації службових відносин офіцер завжди повинен мати на увазі, що між начальниками і підлеглими виключно важ-лива взаємна довіра. Сучасний бій вимагає від особового складу граничної самовіддачі, рішучих самостійний дій, готовності до особистого і колективного самопожертвування. Для досягнення перемоги необхідно, щоб кожен військовослужбовець глибоко розумів задум і вимоги командира, проникся відчуттям безмеж-ної довіри до нього, до своїх бойових товаришів, був постійно готовий до самостійних, ініціативних дій. І звичайно ж, успіх бо-йових дій немислимий без віри командира в підлеглих, в їх творчі сили, непохитну рішучість до кінця виконати бойове завдання.

Психологічна значущість довіри полягає в тому, що вона підвищує у військовослужбовця відчуття власної гідності, стиму-лює особу до самовиховання, деколи стає вирішальним чинником перевиховання окремих військовослужбовців. Довіра не має ні-чого спільного з потуранням військовослужбовцю, що несумлін-но ставиться до ратної праці, має низькі моральні якості. У свою чергу, недовіра начальника до підлеглих виявляється в оцінці і підміні підлеглих при виконанні ними своїх обов'язків по службі, в ігноруванні начальників нижчого звена, в утиску їх прав, у від-дачі наказів через їх голову тощо.

Разом з тим у професійній діяльності офіцер повинен уни-кати упередженого відношення до підлеглих, обумовленого не-правильною думкою, що наперед склалася. Упереджене ставлен-ня начальника до підлеглого може виявлятися у двох формах: упереджено-негативній та упереджено-позитивній. Упереджене ставлення, як правило, є результатом односторонньої оцінки осо-би воїна і його поведінки. Командир, що відноситься до підлегло-го упереджено, або прагне видати бажане за дійсне і переоцінює достоїнства підлеглого, або ж відзначає у нього тільки негативні риси. І те, і інше веде до неправильного вибору шляхів і засобів впливу на підлеглих, утруднює формування у них високих мора-льно-бойових якостей.

Відносини субординації повинні характеризуватися добро-зичливістю, яка спонукає підлеглих бути відвертими і щирими з начальником, сприяє внутрішньому схваленню вимогливості ко-мандира. Доброзичливість, простота і доступність формують по-зитивне відношення до служби, пошану до начальників і стар-ших, сприяють визнанню і виправленню помилок, що допуска-ються підлеглими, підсилюють дієвість командирської вимогли-вості. Навпаки, недоброзичливість до підлеглих різко знижує ефективність виховних дій начальника.

У відносинах начальника з підлеглими неприйнятна заро-зумілість, яка може виявлятися в різних формах, – від байдужості до людських прагнень і потреб до зневаги ними. Зовні це виявля-ється в манері і тоні розмови з людьми, в підкресленні своєї слу-жбової, а іноді і особистої, переваги, в уособленні і створенні для себе особливих привілеїв у питаннях побуту. Зарозумілість, як правило, виливається у грубість і