Предмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
345
Мова:
Українська
– позицію підпорядкування, пристосування, хворої залежно-сті. Негативно спрямовані малі групи у військовому колективі – передумова для виникнення негативних тенденцій у його роз-витку.
Таким чином, відносини військовослужбовців вельми різ-номанітні і мають багато аспектів. Щоб розуміти і враховувати їх у своїй практичній діяльності, командир повинен мати хорошу психологічну підготовку. Він не може не займатися проблемами взаємин своїх підлеглих, оскільки вони відбиваються на рівні боєготовності підрозділу і частини. При цьому для успішного розв’язання дозволу цих проблем велике значення має авторитет командира.
1. Авторитет у військовому колективі
Авторитет – це своєрідна форма взаємин. Під авторите-том прийнято розуміти соціально-психологічний вплив однієї людини (або групи осіб) на інших людей, наприклад, керівника на підлеглих, вчителя на учнів, командира на солдатів, колективу на особу, вищого органу на підлеглу організацію і т.п.
Авторитет є невід'ємним елементом спілкування людей. Його зміст, психологічний механізм дії залежать від соціальних умов, які визначають характер прояву авторитету. В одному ви-падку це може бути авторитет, заснований на пригнічуванні волі одних людей іншими, в інших випадках він може спиратися на відносини співпраці, пошану чести і гідності іншої людини.
Основною психологічною характеристикою авторитету є те, що він володіє силою навіювання. Авторитетна людина ро-бить великий вплив на тих, що її оточують. Довіра членів колек-тиву до авторитетної людини збільшує можливість об'єднання людей.
Слід мати на увазі, що в будь-якому колективі може бути не один, а декілька авторитетних людей: керівник, фахівці, громад-ські діячі, спортсмени і т.п. Кожен авторитет привносить у колек-тив щось своє, особливе. Разом з тим за наявності декількох авто-ритетів можлива і негативна ситуація: суперництво із дрібних, другорядних питань, що ослаблює єдність колективу, постійні конфлікти. Подібні явища виникають тоді, коли особи, що вва-жаються авторитетами, насправді такими не є. В даному випадку йдеться про виникнення помилкового авторитету, який завжди недовговічний.
Особливо велике значення в житті кожного колективу має авторитет керівника. Тільки авторитетний керівник може органі-зувати життя і діяльність колективу, направляти його зусилля на вирішення головних завдань, запобігати негативним явищам у психології колективу, навчати і виховувати людей. Тому в ЗС ав-торитету командира належить виняткова роль, яка за своїм приз-наченням і за специфікою організації немислима без підпорядку-вання всіх фізичних і духовних сил, високої оперативності в ух-валенні рішень і швидкості їх втілення в життя. В цих умовах ве-лике значення мають тверда воля командира, його майстерність, організаторські здібності, уміння впливати на підлеглих.
У соціальній психології існують різноманітні класифікації стилю керівництва. Відносно офіцерів ЗС найчастіше викорис-товується наступна класифікація: дійсно авторитетний, такий, що поєднує риси єдиноначальності і демократичності; переваж-но авторитарний; переважно ліберальний; псевдоавторитет-ний. Кожному з цих стилів керівництва властиві свої специфічні риси. Так, для дійсного авторитету властиві принциповість, активність у суспільному житті, високий рівень професійної під-готовленості, глибоке знання військової справи, любов до своєї професії, чесність, працьовитість, скромність, хороші організа-торські здібності, ділові якості, практична кмітливість, уміння своєчасне відмітити і підтримати все нове, передове, дисципліно-ваність, старанність, цілеспрямованість, ініціативність, витримка, самовладання, наполегливість, сміливість, уміння зазнавати тяго-ти і злигодні військової служби, тактовність, висока вимогливість у поєднанні з турботою, справедливістю і вшанування ним осо-бистої гідності підлеглих, відсутність недовірливості, дратівливо-сті, запальності і зарозумілості, педагогічна майстерність.
До основних особових якостей, які визначають можливість формування дійсного авторитету офіцера, слід віднести його зда-тність у критичну хвилину складної бойової або службової об-становки своєчасно ухвалити обґрунтоване рішення. У свою чер-гу, здатність ухвалити правильне рішення значною мірою зале-жить від таких якостей, як твердість, цілеспрямованість і наполе-гливість, сильна воля, уміння зажадати від підлеглих беззапереч-ного виконання своїх обов'язків, наказів і розпоряджень, вдумли-вість, прагнення зрозуміти психологію колективу і кожного сол-дата, сержанта. Важливо і те, щоб офіцер не боявся вчитися у своїх підлеглих, переймати їх досвід і знання.
До істинно авторитетного стилю керівництва близькі пере-важно авторитарний і переважно ліберальний стилі. Переважно авторитарний керівник володіє всіма основними рисами дійс-ного авторитету, але відрізняється від нього тим, що при ухва-ленні рішень більше покладається на свій досвід, домінуючим в його рішеннях є вольовий момент. У свою чергу, керівник, для якого характерний переважно ліберальний стиль управління, навпаки, схильний до переоцінки сил громадськості, до деякої боязкості в ухваленні власних рішень.
Проте в практичній діяльності військових колективів, коли офіцери, що не мають деколи достатніх знань і досвіду керівниц-тва людьми, припускаються серйозних помилок, зокрема через побоювання втратити контроль за підлеглими, такі керівники прагнуть використовувати методи, які призводять до формування помилкового авторитету. Найчастіше зустрічаються такі види помилкового авторитету, як псевдоавторитет пригнічування, псе-вдоавторитет відстані, псевдоавторитет чванства, псевдоавтори-тет педантизму, псевдоавторитет резонерствування і псевдодемо-кратичний авторитет.
Суть псевдоавторитету пригнічування полягає у праг-ненні начальника шляхом демонстрації переваги в правах трима-ти підлеглого в постійній напрузі перед можливістю покарання. Подібний стиль керівництва породжує відчуженість між началь-ником і підлеглими, стимулює формування в одних військово-службовців відчуття особистого приниження, а в інших – відчут-тя протесту і неповаги до керівника.
Наступний тип помилкового авторитету – псевдоавтори-тет відстані, що виявляється в прагненні керівника завжди тримати підлеглих на певній дистанції, якомога рідше і лише офіційно спілкуватися з ними, бути для них малодоступним і за-гадковим. Прихильники такого авторитету прагнуть закріпити його шляхом створення штучних, бюрократичних бар'єрів між собою