Морально-психологічне забезпечення діяльності військ

Успішність завершення конфліктів залежить від того, як конфліктуючі сторони враховують чинники, що здійснюють вплив на цей процес. 

До них відносяться наступні:

•Час. Наявність часу для обговорення проблеми, з'ясування позицій і інтересів, вироблення рішень. Так, двократне скорочен-ня часу для досягнення згоди веде до підвищення вірогідності вибору альтернативи, що відрізняється більшою агресивністю.

•Третя сторона. Участь у завершенні конфлікту командирів і начальників нейтральних осіб, які допомагають опонентам вирі-шити проблему. Ряд досліджень підтверджують позитивний вплив третіх осіб на вирішення конфліктів.

•Своєчасність. Сторони приступають до вирішення конфлікту на ранніх стадіях його розвитку. Логіка проста: менше протидії — менше збитку — менше образи і претензій — більше можли-востей для того, щоб домовитися.

•Рівновага сил. Якщо конфліктуючі сторони приблизно рівні за можливостями (рівні статуси, посадове положення, ін), то во-ни вимушені шукати шляхи до мирного вирішення проблеми. Конфлікти конструктивніше вирішуються тоді, коли між опонен-тами немає залежності через військову службу.

•Культура. Високий рівень загальної культури опонентів зни-жує вірогідність насильницького розвитку конфлікту. Виявлено, що конфлікти в органах державного управління вирішуються конструктивніше за наявності в опонентів високих ділових і ети-чних якостей.

•Єдність цінностей — згода конфліктуючих сторін з приводу того, що повинне бути прийнятним рішенням.

•Досвід (приклад) — наявність досвіду вирішення подібних проблем хоча б в одного з опонентів, а також знання прикладів вирішення аналогічних конфліктів.

•Відносини. Добрі відносини між опонентами до конфлікту сприяють повнішому вирішенню суперечності.

Отже, ми з вами бачимо, яке велике значення для військо-вого керівника має знання умов та чинників, що впливають на виникнення та розвиток різних видів конфліктів у військовому колективі, для їх конструктивного вирішення.

Принципове значення для того, яким способом завершиться конфлікт, має вибір опонентом стратегії виходу з нього.

 

2. Стратегія виходу з конфлікту

 

Стратегія виходу з конфлікту являє собою основну лінію по-ведінки опонента під час розв'язання конфлікту. Виділяють п'ять основних стратегій (за К. Томасом): суперництво; компроміс; спів-робітництво; уникання; пристосування.

Суперництво полягає в нав'язуванні іншій стороні вигіднішо-го для себе рішення. Суперництво виправдане у випадках: явної конструктивності пропонованого рішення; вигідності результату для всієї групи, колективу, а не для окремої особи чи мікрогрупи; важ-ливість результату боротьби для того, хто підтримує дану стратегію; відсутності часу для того, щоб домовитися  з опонентом. Суперниц-тво доцільне в екстремальних і принципових ситуаціях, у разі дефіци-ту часу та високої ймовірності небезпечних наслідків.

Сутність методу силового втручання полягає у примусовому нав'язуванні одній зі сторін свого рішення. Використання силового втручання свідчить про більш високий рівень готовності до розв'я-зання конфлікту, принаймні, однієї зі сторін.

Силове втручання є продовженням застосування стратегії су-перництва. Таким способом сильна сторона досягає своїх цілей, до-магається від опонента відмови від первинних вимог. Сторона, що поступилася, задовольняє вимоги опонента або ж вибачається за не-доліки в діяльності чи в поведінці.

Для використання цієї тактики існують певні передумови, що сприяють її успіху:

1)вирішальна перевага однієї зі сторін у наявних матеріаль-них і психологічних ресурсах;

2)виникнення надзвичайної ситуації, що вимагає негайних дій;

3)раптова необхідність ухвалення непопулярного рішення, яке буде свідомо негативно зустрінуте іншою стороною (наприклад, рішення командування збільшити тривалість робочого дня);

4)безперечна правомірність дій сторони, котра має силову пе-ревагу, коли ці дії пов'язано із усуненням життєво важливих для да-ної структури проблем (наприклад, розголошення військовослужбо-вцем конфіденційної інформації).

5)будь-які прояви деструктивних форм поведінки з боку чле-нів колективу (наприклад, пияцтво, наркоманія, розкрадання май-на, прогули, порушення техніки безпеки тощо).

Силова тактика має специфічні форми прояву на рівні по-ведінки:

—використання переважно примусових, силових методів впливу за обмеженого залучення виховних засобів;

—застосування твердого, наказового стилю спілкування, роз-рахованого на беззаперечне підпорядкування однієї сторони конф-лікту іншій;

—використання з метою забезпечення успіху силової тактики механізму конкуренції (в основі якого метод «розділяй і пануй»).

Компроміс полягає в бажанні опонентів завершити конфлікт частковими поступками. Він характеризується відмовою від частини вимог, які раніше висувалися, готовністю визнати претензії іншої сторони частково обґрунтованими, готовністю пробачити. Компроміс ефективний у випадках: розуміння опонентом, що він і суперник ма-ють рівні можливості; наявності взаємовиключних інтересів; задо-волення тимчасовим рішенням; загрози втратити все.

Для досягнення компромісного рішення може бути рекоме-ндована відкрита розмова. 

Вона будується приблизно так:

1. Слід заявити, що конфлікт невигідний обом сторонам.

2. Запропонувати конфлікт припинити.

3. Визнати свої помилки.

4. Зробити поступки, де це можливо.

5. Висловити свої побажання щодо поступок протилежної сторони.

6. Спокійно, без негативних емоцій обговорити взаємні по-ступки, при необхідності і можливості - скорегувати їх.

7. Якщо вдалося домовитися, то якось зафіксувати, що конфлікт вичерпаний.

Пристосування чи поступка розглядається як вимушена чи добровільна відмова від боротьби та здавання своїх позицій. При-йняти таку стратегію опонента змушують різні мотиви: усвідомлен-ня своєї неправоти, необхідність збереження гарних стосунків з опонентом,