Процеси і закономірності пам'яті

 

1. ПРИРОДА ПАМ'ЯТІ

2. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ПАМ'ЯТІ

3. ПРОЦЕСИ І ЗАКОНОМІРНОСТІ ПАМ'ЯТІ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

Пам'ять – процеси запам'ятовування, збереження, відтворення і забування індивідом свого досвіду. Це характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда.

Завдяки пам'яті індивід у формі знання привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури. Людська пам'ять, таким чином, є ланкою зв'язку між минулим, теперішнім і майбутнім. Втрачаючи пам'ять, індивід губить не лише своє минуле, а й здатність нормально жити. Пам'ять є основою життя. У філогенезі вона з'являється разом зі здатністю організмів активно взаємодіяти з оточенням і вдосконалюється в зв'язку з їх еволюцією. Історіогенез пам'яті пов'язаний з використанням людиною дедалі ширшого кола засобів, за допомогою яких пам'ять стає дедалі більш опосередкованим процесом. В онтогенезі пам'ять забезпечує всі аспекти психічного розвитку індивіда, становлення його як особистості.

 

 

Упродовж історії психології створено чимало теорій, які мають пояснити сутність і закономірності пам'яті. Вони формувалися в рамках певних напрямків психології і тому розв'язували проблему з позицій притаманних останнім методологічних принципів. Поширеними серед них є асоціативна, ґештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна і діяльнісна теорії пам'яті.

Асоціативна теорія – виразник асоціанізму, напрямку, який виник ще на філософському етапі історії психології (Арістотель). Пояснювальним принципом для нього стало поняття асоціації (лат. associatio – сполучення, з'єднання) – зв'язку між психічними явищами. Стосовно пам'яті такі зв'язки встановлюються між окремими частинами матеріалу, що запам'ятовується чи відтворюється (Еббінгауз, див. : [69]). І справді, щось пригадуючи, людина нібито відшуковує зв'язок між наявним матеріалом і тим, який потрібно відтворити.

Було встановлено такі закономірності утворення асоціацій, як схожість (матеріал запам'ятовується і відтворюється завдяки зв'язку з матеріалом подібного змісту), суміжність (матеріал запам'ятовується і відтворюється шляхом поєднання з попереднім матеріалом), контраст (матеріалом пам'яті стає те, що відрізняється від матеріалу, який зберігається). При цьому має значення ступінь віддаленості асоціації: що меншим він є (наприклад, у випадку безпосереднього, причиново-наслідкового зв'язку), то краще запам'ятовується і відтворюється матеріал. Ця теорія знаходить своїх прихильників і в наші дні [32], але вона не пояснює істотних характеристик людської пам'яті, зокрема таких, як вибірковість (матеріал, що асоціюється, запам'ятовується далеко не завжди) та залежність процесів пам'яті від особливостей організації матеріалу.

Ґештальтпсихологічна теорія долає останній недолік і засвідчує, що не лише сприймання, а й пам'ять значною мірою визначається будовою її предмета. Відомо, наприклад, що безглуздий, погано структурований матеріал запам'ятовується дуже важко, натомість добре організований – легко, практично без повторень. Цікаво, що навіть тоді, коли матеріал об'єктивно не має чіткої структури, він нерідко розчленовується або об'єднується індивідом шляхом ритмізації, симетризації тощо (56), тобто індивід сам прагне перебудувати його з тим, щоб краще запам'ятовувався. Проте не тільки організація матеріалу визначає ефективність пам'яті.

Біхевіористична теорія підкреслює роль вправ, необхідних для закріплення матеріалу, і знаходить останнє подібним до процесу формування рухових навичок підчас научіння (Уотсон, див. : [69]). Встановлено також, що закріплення відбувається шляхом поступового підвищення ефективності, проте з негативним прискоренням (Ховланд, див. : [71]). Зокрема, через певний час настає затримка ефективності (на кривій, що фіксує залежність закріплення від кількості вправ, це має вигляд плато – плоскої ділянки). Таке явище, напевне, пояснюється закономірними стрибкоподібними змінами, що, наростаючи, супроводжують формування навички (Бернштейн, див. : [69]).

У процесі закріплення має місце перенесення навичок – позитивний (позитивне перенесення) або негативний (негативне перенесення) вплив результатів попереднього навчання на наступне. Впливає на успішність закріплення також інтервал між вправами, міра подібності та обсяг матеріалу, ступінь научіння, вік та індивідуальні відмінності між людьми.

Когнітивна теорія підходить до пам'яті як до сукупності різноманітних блоків і процесів переробки інформації {Величковський [10; див. : 27], Ліндсей, Норман (39; див. : 56], Найссер [49], Норман, Доналд [50], Солсо [59]). Одні з таких блоків забезпечують виокремлення та розпізнавання характерних рис інформації, другі – побудову когнітивної карти (схеми), яка дає змогу орієнтуватися в особливостях інформації, треті – утримування інформації впродовж якогось (короткого чи тривалого) часу, четверті – представлення її у певній формі. За теорією, процесами переробки інформації є: увага, повторення, об'єднання, доповнення, зміна тощо. Вони регулюють перебіг інформації в межах блоків та між ними, відповідають за її кодування, збереження і представлення. Проте, як і названі Вище, ця теорія не враховує активності індивіда стосовно матеріалу – предмета його пам'яті.

Діяльнісна теорія виходить з аналізу особливостей взаємодії індивіда з предметом пам'яті {Виготський [12], Зінченко [21; 22; 69], Леонтьєв [37; див. : 69], Смирнов [60; див. : 69; 70]). З її позицій, закономірності пам'яті визначаються не тільки зв'язком між елементами матеріалу, його організацією чи процесами закріплення і обробки, а, головним чином, тим, що робить індивід з цим матеріалом і яке місце він посідає в структурі його діяльності. Ця теорія не заперечує досягнень інших теорій і дозволяє використовувати їх під час пояснення природи та закономірностей пам'яті.

У межах теорії, пам'ять, як і інші складники пізнавальної діяльності, розглядається як ланка активного зв'язку людини зі світом. У своїй харак терній формі це мнемічні (від гр.   – пам'ять) дії, спрямовані на запам'ятовування