Похідні фінансові інструменти та особливості їх застосування у фінансовому менеджменті

Використання прав на пільгову купівлю акцій.

Необхідність запровадження даного фінансового інструменту була викликана природним бажанням акціонерів уникнути можливої втрати ступеня контролю і зниження частки доходів через появу нових акціонерів при додатковій емісії. Подібна операція має особливе значення, зокрема, при перетворенні закритого акціонерного товариства у відкрите. Значення цього фінансового інструменту для емітента полягає в тому, що компанія активізує купівлю своїх акцій. Що стосується потенційних інвесторів, то вони можуть отримати певний дохід у випадку, якщо ціна акцій даної компанії буде підвищуватися.

Використання варрантів.

У фінансовому менеджменті варрант надає право купити чи продати фіксовану суму фінансових інструментів протягом певного періоду. Купівля варранта – прояв обережності в тому разі, якщо інвестор не цілком упевнений у якості цінних паперів і не бажає ризикувати грошима. Варрант не дає право на проценти або дивіденди і не володіє правом голосу, датою та вартістю погашення. Варант може випускатися одночасно з фінансовими інструментами, привабливість яких тим самим хочуть підвищити, або окремо від них. У будь-якому випадку по закінченні деякого часу він починає поводитись як самостійна цінний папір. Як правило, варанти випускаються порівняно рідко і тільки великими фірмами. Крім того, фіксована ціна, або ціна виконання, зазначена у праві на покупку, яка встановлюється в момент емісії цього фінансового інструменту, зазвичай нижче поточної курсової ціни акції, в той час як ціна виконання в варранте зазвичай на 10-20% вище курсової.

Зазвичай варранти випускаються разом з облігаційною позикою даної компанії. Цим досягається:

(а) привабливість облігаційної позики, а отже, успішність його розміщення;

(б) можливість збільшити статутний капітал у разі виконання варрантів.

Але фінансовому менеджеру компанії необхідно враховувати, що, якщо варант починає звертатися на ринку цінних паперів самостійно, то можливі з ним операції можуть принести як прибуток, так і збиток.

Використання форвардних і ф'ючерсних контрактів.

Форвардний контракт укладається, як правило, з метою здійснення реального продажу або купівлі відповідного активу і страхування постачальника або покупця від можливої несприятливої зміни ціни. Правда, контрагенти не зможуть також скористатися можливої сприятливою кон'юнктурою. Форвардний контракт передбачає обов'язковість виконання, але сторони не застраховані від його невиконання у разі банкрутства або несумлінності одного з учасників угоди. Тому до укладення контракту партнерам слід з'ясувати платоспроможність і репутацію один одного. Форвардний контракт може укладатися з метою гри на різниці курсової вартості активів. Особа, яка відкриває довгу позицію, розраховує на зростання ціни базисного активу, а особа, яка відкриває коротку позицію, – на зниження його ціни. Так, отримавши акції за форвардним контрактом за однією ціною, інвестор продає їх на спотовому ринку за більш високою ціною спот (у разі, звичайно, якщо його розрахунки були зроблені правильно і курс активу підвищився).

Торгівля ф'ючерсами дозволяє знизити ризик фінансових втрат у разі різких коливань цін, зменшити розмір резервного фонду, необхідного для покриття збитків, прискорити повернення в готівково-грошовій формі авансованого капіталу, знизити витрати обігу.

Найбільш очевидна функція товарних ф'ючерсних ринків полягає в перерозподілі цінових ризиків, яким піддаються учасники ринку. Однак товарні ф'ючерсні ціни також мають велике інформаційне значення для виробників, посередників та споживачів товарів, які повинні вирішувати, скільки, наприклад, продати або витратити пшениці зараз, а скільки зберегти на майбутнє. Даючи власнику товару можливість хеджувати цінові ризики, ф'ючерсні контракти дозволяють йому приймати рішення про те, чи варто зберігати товар на складі або ж краще зробити ф'ючерсну угоду.

Припустимо, наприклад, що до наступного врожаю залишається один місяць і оптовий торговець пшеницею зберігає у себе тонну зерна минулого врожаю. Ціна спот на пшеницю становить 2 дол. за бушель, а ф'ючерсна ціна при постачанні через місяць (після збору нового врожаю) дорівнює F. Зазначений посередник має можливість застрахувати себе від можливих втрат у зв'язку із змінами цін, продавши зерно на спот-ринку [7] (1-й варіант), або зайнявши коротку позицію [8] за ф'ючерсним контрактом за ціною F і здійснивши постачання пшениці через місяць (2-й варіант). У будь-якому випадку він твердо знає, за якою саме ціною він продасть своє зерно.

Припустимо, що витрати для посередника з фізичного зберігання пшениці, в які включаються відсотки на вкладений капітал, оплата за складування і втрати за рахунок псування товару, – становлять 10 центів за бушель на місяць. Цей посередник вибере другий варіант і буде зберігати тонну пшениці протягом наступного місяця, чекаючи нового врожаю, тільки в тому випадку, якщо F перевищує 2, 10 дол. Наприклад, якщо ф'ючерсна ціна становить 2, 12 дол. за бушель, він віддасть перевагу тримати зерно на зберіганні протягом наступного місяця.

Тепер давайте припустимо, що на цьому ж ринку діє інший посередник, який торгує пшеницею, і для якого витрати по зберіганню складають 15 центів на один бушель в місяць. При ф'ючерсною ціною 2, 12 дол. цей посередник вибере перший