Похідні фінансові інструменти та особливості їх застосування у фінансовому менеджменті

Ми можемо сформулювати наступний висновок: ф'ючерсні та форвардні ринки підвищують ефективність економіки за рахунок того, що зберігання товарів здійснюється оптовими торговцями з мінімальними витратами на зберігання.

Припустимо, що наступний урожай пшениці очікується дуже рясним і, отже, з точки зору реалізації громадських інтересів бажано спожити все знаходиться в даний час на зберіганні зерно. Ринок форвардних угод дає можливість хеджувати цінові ризики без того, щоб фізично зберігати пшеницю. Форвардні ціни відповідним чином відображають ситуацію, що склалася, і тому вони нижче спот-ціни. Тим самим подаються сигнали для учасника ринку (оптових торговців пшеницею і виробників) розпродавати свої запаси, не чекаючи нового врожаю. В результаті нікому не вигідно зберігати зерно з того часу, коли стали відомі сприятливі прогнози на врожай і до його отримання, навіть у тому випадку, якщо витрати на зберігання дорівнюють нулю.

Використання депозитарних розписок.

Українськї корпорації в даний час як ніколи потребують фінансування. Зростаюча економіка і все зростаючі ринкові можливості вимагають значних інвестицій у капітальні вкладення, так і оборотний капітал. Більш того, конкуренція на світових ринках, так і на внутрішньому ринку, має на увазі не тільки високу якість вироблюваної продукції, але і прискорений цикл впровадження нововведень і конкурентну собівартість. Все це означає неминуче великі інвестиційні вкладення і прискорене зростання продуктивності. Депозитарні розписки забезпечують залучення значної кількості потенційних інвесторів, нові інвестиційні можливості залучення капіталу на різних ринках. Обсяги локального ринку далеко не завжди дозволяють компаніям отримувати повну вигоду від розміщення й торгівлі акціями. Українськи інвестори, наприклад, все ще обмежені засобами для широкомасштабного інвестування в корпоративні цінні папери, що надає багатьом акцій вітчизняних компаній певний рівень неліквідності. За рахунок же перекладу торгів на ринки Європи і США компанії можуть частково вирішити дану проблему, так як капітал на даних ринках знаходиться в менш обмеженій кількості і є більш мобільним.

Виділимо основні переваги застосування практики депозитарних розписок для компанії-інвестора:

• зручність розрахунків, оскільки вони проводяться, як правило, у валюті країни інвестора. Можна сказати, що і витрати з придбання активу також мінімізуються;
• відсутність обмежень на інвестування, оскільки можна придбати будь-яку кількість розписок, випущених за програмою ТОЩО;

• поліпшення іміджу компанії – власника іноземних цінних паперів, підвищення рівня інформованості про неї як у себе в країні, так і за кордоном.

Якщо визначити ціну базової акції на спотовому ринку і ціну акції по розписці, то можна знайти між ними різницю. Якщо ціна акції по розписці більше, ніж ціна акції на ринку, існує потенціал для арбітражу шляхом продажу депозитарної розписки і покупки базових акцій. Однак слід зазначити, що при наявності обмежень щодо покупки акцій нерезидентами на внутрішньому ринку потенціал для арбітражу для даної групи інвесторів стає неприпустимим.

Одним з основних напрямків використання депозитарних розписок крім арбітражу є сприяння закордонним інвесторам в купівлі-продажу цінних паперів, до яких, в іншому випадку, останні не мали б доступу через нормативних, інвестиційних і кредитних обмежень. Застосування цих інструментів дозволяє також зарубіжним інвесторам уникнути складнощів оподаткування, які характерні для деяких країн, а також обмежень щодо зарубіжних інвесторів. Крім того, депозитарні розписки багато в чому відповідають страхування ризику, пов'язаного зі зміною валютного курсу вихідного емітента базових цінних паперів.

Використання процентних і валютних свопів.

Підприємство, залучаючи позикові кошти, змушений платити за них відсотки. Кредитування може виконуватися за різними схемами. Так, кредити можуть видаватися або за фіксованою ставкою, або за плаваючою ставкою. Крім того, умови кредитних договорів можуть бути різними, зокрема, в силу різної платоспроможності клієнтів. В цих умовах існує можливість об'єднання зусиль двох клієнтів з обслуговування отриманих кредитів, із тим щоб зменшити витрати кожного з них. Ринок свопів почав розвиватися на початку 1980-х рр. Цьому передував період часу використання паралельних кредитів, коли дві сторони домовлялися про обмін основними сумами і процентними платежами за ним. З метою спрощення механізму розрахунку між сторонами була винайдена операція, названа процентним свопом. Використання валютного свопу має особливу значущість, коли компанія освоює нові зарубіжні ринки і обмежена в можливості отримання кредитів за кордоном через свою маловідомості. У цьому випадку вона намагається знайти зарубіжного партнера, можливо з аналогічними проблемами, з яким укладає договір про валютний своп.

Використання конвертованих цінних паперів.

Призначення їх у тому, що випуск конвертованих цінних паперів – спосіб зниження ризику інвестора, не впевненого, що прості акції даної компанії будуть мати стійку або підвищується курсову вартість і приносити достатні дивіденди. У цьому випадку він може придбати конвертовані облігації цього емітента або його конвертовані привілейовані акції, за якими останній буде виплачувати фіксований дохід у визначеному порядку.

Сучасний набір похідних фінансових інструментів, хеджування включає різні види строкових контрактів та їх численні комбінації. З доступних для українських компаній фінансових деривативів для хеджування ризиків найбільш доцільним представляється використовувати біржові ф'ючерсні контракти і біржові опціони, які відрізняються від позабіржових деривативів та інструментів торгів інших бірж високою ліквідністю і системою гарантійного забезпечення. Звернення даних інструментів на організованому ринку спрощує проведення їх оцінки та обґрунтування як інструменту хеджування для цілей оподаткування. Для хеджування ризику зміни процентної ставки відповідними фінансовими деривативами є свопи з українськими банками та інвестиційними компаніями і міжнародними контрагентами. Найкращим варіантом використання фінансових деривативів для хеджування ризику зміни цін на товари є укладення біржових ф'ючерсних контрактів і опціонів на світових біржах, що спеціалізуються на відповідних базисних активах (наприклад, на Лондонській біржі металів та Чиказької товарної біржі), але за окремими видами базисних активів можливе використання і біржових строкових контрактів на українських біржах (наприклад, ф'ючерсні контракти на нафту і золото на ФОРТС). Для хеджування кредитного ризику доцільно укладати спеціальні кредитні деривативи з українських та міжнародними інвестиційними компаніями, у яких накопичений досвід структурування подібних угод в Україні.

 

 

Величезні втрати, понесені на ринку похідних фінансових інструментів, насторожили б багатьох фінансових директорів. Враховуючи водопілля банкрутств, що відбулися в 1994 і 1995 роках, деякі нефінансові корпорації оголосили про плани скоротити і навіть взагалі відмовитися від використання похідних фінансових інструментів. Це було невірним рішенням, оскільки похідні фінансові інструменти являють собою ефективний інструмент управління ризиками. Історії банкрутств підтвердили добре відому істину, що похідні фінансові інструменти можна використовувати як для хеджування, так і для спекуляцій. Інакше кажучи, з їх допомогою можна як знижувати, так і підвищувати ризик. Більшість банкрутств пов'язані з неправильним використанням похідних фінансових інструментів. На сьогоднішній день спекулятивні операції становлять 9/10 від загального обсягу операцій на ринку цінних паперів, що значно підвищує рівень ризиків для організації. У зв'язку з таким становищем, одним з головних завдань фінансового менеджменту організації, пов'язаної з даною особливістю ринку похідних фінансових інструментів Україні, є необхідність однозначного визначення меж допустимих фінансових ризиків і вироблення процедури, що забезпечує строге відстеження цих меж. Особливо важливо, щоб компанії ретельно відстежували ризики, пов'язані з використанням похідних фінансових інструментів. Це пояснюється тим, що співробітники, які мають явне або неявне право хеджувати ризики компанії, замість цього часто займаються спекуляціями. Без постійного моніторингу неможливо визначити, чи не перетворився трейдер з хеджера або арбитражера у спекулянта. Як ми визначили в Главі II, використання похідних фінансових інструментів не ставить перед собою завдання отримання додаткового прибутку, навпаки, за ці операції підприємству доведеться заплатити. Провівши аналіз використання різних їх видів, можна стверджувати, що хеджування трансформує ризик неприйнятної форми до прийнятну і дозволяє досягти оптимальної структури ризику, тобто співвідношення між перевагами хеджування та його вартістю. Так само використання похідних цінних паперів дозволяє знизити витрати. Менеджмент може зосередитися на аспектах бізнесу, в яких підприємство має конкурентні переваги. Хеджування дозволяє забезпечити постійний захист від ринкового ризику без необхідності змінювати політику запасів.

Таким чином, похідні фінансові інструменти є дешевим та ефективним інструментом управління ризиками, яким виробники і споживачі піддаються через зміни процентних ставок, цін на товарних ринках, курсів валют та інших факторів. З точки зору управління ризиком, вони дають змогу фінансовим інститутам та іншим учасникам ідентифікувати, ізолювати і окремо управляти ринковими ризиками фінансових інструментів та товарів. Недарма в будь-якій розвиненій країні ринок похідних інструментів є найбільшим сегментом всієї фінансової системи. Включення в інвестиційний портфель ф'ючерсів і опціонів дозволяє обмежити втрати при несприятливому розвитку ситуації. А розібравшись у них, грамотний інвестор зможе реалізовувати різні стратегії, виграючи навіть в періоди падіння ринку.

 

 

1. Ковальов Ст. Ст. Курс фінансового менеджменту: учеб. – М: ТК Велби, Вид-во Проспект, 2008. – 448 с.
2. Глущенко Ст. Ст. Організація діяльності комерційного банку/ Учеб. Посібник. – р. Залізничний, Моск. обл. : ТОВ НЦП «Крила», 2007. – 208 с.
3. Лялін Ст. А., Воробйов П. В. Ринок цінних паперів: учеб. – М: Проспект, 2009. – 384 с.
4. Просвітів Р. В. Бізнес-планування: Завдання й рішення: Навчально – практичний посібник. 2-е изд., дод. – М: Видавництво «Альфа-Прес», 2008. – 256 с.
5. Банківська справа: підручник / О. В. Лаврушин, В. Д. Мамонова, Н. І. Валенцева [та ін]; під ред. засл. діяльність. науки РФ, д-ра екон. наук, проф. О. В. Лаврушина. – 5-е изд., стер. – М: КНОРУС, 2007. – 768 с.
6. Халл Дж. До. Опціони, ф'ючерси та інші похідні фінансові інструменти (пер. з англ., під ред. Клюшина Д. А.) Вид. 6-е, 2008р. – М: ІД Вільямс, 1056c.
7. Городів Д. Російські депозитарні розписки: проблеми та перспективи // Колегія. Російський правовий журнал. – М., 2006, № 6. – c. 29
8. Інтернет джерело: Бізнес. Інвестиції. Цінні папери. Право http: //www. bibliotekar. ru/finance-2/index. htm