Попередження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників

Структурний розподіл необхідності інформування з наведених питань у медичних сестер та молодшого медичного персоналу ВОДКЛ представлено на рис. 2. 6. Виявлення співробітників як з високим рівнем емоційного вигорання (сформованість трьох фаз), так і з низьким (не сформувалося жодної фази) свідчить про відмінності у рівні адаптації до умов праці.

 

 

де: 1 – психологічні особливості хворих у термінальній стадії захворювання та особливості спілкування; 2 – особливості надання спеціалізованої медичної допомоги хворим з психічними розладами; 3 – зміст та організація психопрофілактичних заходів, спрямованих на поліпшення взаємодії в колективі; 4 – стратегія успішної поведінки та способи вирішення конфліктних ситуацій; 5 – саморегуляція власних психічних станів; 6 – впорядкування розподілу робочого часу та більш ефективного його використання; 7 – стадійність психологічної адаптації медперсоналу до роботи з хворими; 8 – психоемоційний стан членів сім’ї онкохворих та комунікативні стратегії спілкування з ними.

Практичне значення цього факту полягає у тому, що обсяг та форма психологічної допомоги (психоед’юкативні, психокореційні заходи) мають бути скориговані відповідно до індивідуального профілю синдрому емоційного вигорання та запиту конкретної групи (лікарів, медичних сестер, молодших медсестер) у зв’язку з характером роботи [36].

Так, обсяг та форма надання психологічної допомоги мають визначатися відповідно до рівня емоційного вигорання, а саме: кількості та якості сформованих фаз та фаз на етапі формування; домінуючого симптому, структури завершених симптомів у фазі; специфічності запиту конкретної групи медичних працівників (лікарів, медичних сестер, молодших медсестер).

Узагальнюючи результати дослідження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників ВОДКЛ, можна стверджувати, що психологічна допомога зазначеному контингенту має охоплювати три аспекти психотравмуючої ситуації: когнітивний, емоційний та поведінковий, – складатися з програми послідовних психоед’юкативних та психокореційних заходів та бути спрямованою на:

• визначення основних стресогенних ситуацій, що сприймаються як психотравматичні;
• рефлексію емоційних станів, пов’язаних із психотравмуючою ситуацією;
• усвідомлення особистісного значення стресогенної ситуації;
• формування особистісного ставлення до питань, пов’язаних із вмиранням, смертю;
• визначення та підбір основних способів зменшення психоемоційного напруження та регуляції емоційних станів;
• оптимізацію організації роботи та робочого часу.

Таким чином, система психоед’юкативних та психокорекційних заходів для медичного персоналу лікарні має включати базові теоретичні й практичні аспекти клінічної психології та враховувати актуальний запит [37].

Базові теоретичні аспекти мають складатися з інформації щодо психології хворого: ознайомлення з поняттям внутрішньої картини хвороби, типами реагування на захворювання, основними психопатологічними симптомами, етапністю психологічного реагування хворого на інкурабельне захворювання, а також щодо особливостей психологічного стану членів родини пацієнта (поняття про переживання втрати та горювання), щодо психології медичного працівника.

Практичні аспекти мають включати формування та вдосконалення навичок ефективної комунікації, поведінки у конфліктних ситуаціях, асертивної поведінки, стилю взаємодії у колективі, способів саморегуляції психічного стану (рис. 2. 8).

Відмінності у змісті професійної діяльності лікаря, середнього та молодшого медичного персоналу обумовлюють відмінність у об’ємі та характері інформації.

Форми роботи з медичним персоналом онкогематологічного відділення повинні включати психоед’юкацію (інформування, формування комунікативної компетентності; ауторегуляцію психоемоційних станів; навички поведінки у конфліктних ситуаціях; розвиток асертивності), психологічне консультування та психокорекцію, проведення психологічних тренінгів та проблемних дискусій, груп релаксації.

В рамках організаційного підходу (в межах якого співробітник розглядається як цінний ресурс для реалізації завдань організації) доцільним є впровадження наставництва, супервізорства, проведення дебрифінгів, підвищення кваліфікації.

За методикою К. Маслача і С. Джексона виявлено, що серед лікарів дані щодо емоційного виснаження (сер. – 11-24, у медсестер – 8-46, у молодших медсестер – 10-48) підтверджують результати опитування за методикою В. Бойка. Стосовно деперсоналізації медпрацівників, то дані коливаються в межах 5-18. Редукція персональних досягнень опитаних 15-36, тобто середній і високий показники, що свідчить про наявність СЕВ у більшості працівників, але в різному ступені.

Результати дослідження медпрацівників онкогематологічного відділення ВОДКЛ за методикою Б. Додонова [25] показали, що більшу кількість балів набрали естетичні емоції (потреба в них), гедоністичні, романтичні, а найменше – глоричні. Така важливі емоції, як альтруїстичні, присутні у всіх досліджуваних, проте в різному ступені. Комунікативні емоції розвинені, але у медпрацівників, які працюють довше, виникає перевантаження взаємодією із пацієнтами та їх батьками, що призводить до певної відстороненості від спілкування.

Дані результати свідчать про потребу в психологічному відпочинку і гармонії з оточуючими, прагненні до надзвичайного і таємничого.

Професійно важливими для медпрацівників є різні шкали. Наприклад, альтруїсти (високі результати за першою шкалою) часто