Попередження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників

Мікрорівень – особистісний рівень профілактики (у груповому та індивідуальному варіантах) націлений на купірування стресових станів, що виникають у зв’язку з напруженою діяльністю, формування навичок саморегуляції, навчання методикам розслаблення і контролю власного фізичного і психічного стану, підвищення стресостійкості. Одним з методів профілактики даного синдрому є психологічне консультування медпрацівників і при необхідності – психокорекція. При цьому можуть здійснюватися: корекція негативних стереотипів буденної свідомості і неадекватних механізмів психологічного захисту, а також – формування професійної мотивації і адаптивних механізмів саморегуляції [19].

Таким чином, необхідно впроваджувати в систему медико-психологічного менеджменту програми групового навчання і особистого коучінгу для зменшення ймовірності того, що процес вигорання вийде з-під контролю.

З метою спрямованої профілактики СЕВ слід: намагатися розраховувати й обдумано розподіляти свої навантаження; вчитися переключатися з одного виду діяльності на інший; простіше ставитися до конфліктів на роботі; не намагатися бути кращим завжди й у всьому.

 

 

Синдром вигорання (burnout syndrome) – це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі і втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин з метою отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності і (у багатьох випадках) суїцидальної поведінки.

Емоційне вигорання є своєрідним механізмом психологічного захисту у відповідь на специфічний психотравмуючий вплив. Феномен «емоційного вигорання» медичних працівників небезпечний у двох площинах. З одного боку, це - фактор зниження якості медичного обслуговування і порушення інтересів пацієнта. З іншого боку, медико-соціальна проблема руйнування особистості фахівців висо-кого класу в одній з масових професій гуманістичного ряду.

Синдром вигорання включає в себе три основні складові: емоційну виснаженість; деперсоналізацію (цинізм) ; редукцію професійних досягнень.

Симптомами емоційного вигорання є психофізичні, соціально-психологічні, поведінкові.

Серед медичних працівників на фоні синдрому емоційного вигорання з часто з’являються психосоматичні порушення, відзначається підвищений рівень психіатричної захворюваності, часто зустрічаються тривожні та депресивні розлади, суїцидальні спроби, зловживання алкоголем, наркотиками тощо. Сприяють розвитку емоційного вигорання ті професійні ситуації, при яких спільні зусилля не узгоджені, немає інтеграції дій, є висока конкуренція, в той час як успішний результат залежить від злагодженої взаємодії.

Основними причинами, що призводять до формування синдрому «емоційного вигорання є дисгармонія в міжособистісних і статусно-рольових взаєминах.

Синдром професійного вигорання розвивається поступово і проходить три стадії (К. Маслач) :

Перша – всі ознаки та симптоми проявляються в легкій формі через турботу про себе, наприклад, шляхом організації частіших перерв у роботі. Починається забування якихось робочих моментів. В залежності від характеру діяльності, сили нервово-психологічних навантажень і особистісних характеристик спеціаліста, перша стадія може тривати 3-5 років.

Друга стадія – зниження інтересу до роботи, потреби в спілкуванні, прогресування апатії до кінця тижня, поява стійких негативних симптомів, головні болі по вечорах, підвищена дратівливість. Симптоми проявляються регулярніше, мають затяжний характер і важко піддаються корекції. Тривалість даної стадії, в середньому, від п’яти до п’ятнадцяти років.

Третя стадія. Ознаки та симптоми третьої стадії вигорання є хронічними. Можуть розвиватися фізичні і психологічні проблеми типу виразки шлунку і депресій. Людина може почати сумніватись в цінності своєї роботи, професії та самого життя. Характерна повна втрата інтересу до роботи і життя взагалі, емоційна байдужість, отупіння, відчуття постійної відсутності сил. Спостерігаються порушення пам’яті та уваги, порушення сну, особистісні зміни. Людина прагне до усамітнення. На цій стадії приємнішими є контакти з тваринами і природою, ніж з людьми. Заключна стадія – повне згорання, яке часто переростає в повну відразу до всього на світі. Стадія може тривати від десяти до двадцяти років.

В системі менеджменту синдрому вигорання існує два етапи. Перший – діагностичний – включає в себе оцінку факторів ризику вигорання, його психологічну та клінічну діагностику. Залежно від наявності або відсутності факторів ризику та симптомів вигорання у медичного персоналу проводяться адекватні профілактичні заходи на рівні соціуму, колективу й особистості.

Виокремлено рівні лікувально-профілактичних заходів щодо вигорання: макрорівень – суспільство (організаційний та соціально-економічний) ; мезорівень – колектив (професійне середовище) ; мікрорівень – особистість (психокорекція і психотерапія; фармакотерапія; альтернативні методи: аромо-, бальнео-, рефлексотерапія тощо.

Проте фахівцями доведено, що без стресу жива істота просто гине, однак, занадто часте перебування в стресових ситуаціях різного ступеню «токсичне» для людської психіки. Тому кожному з нас потрібно визначити для себе і постаратися встановити той рівень напруження, який необхідний для нашого благополучного існування.

 

 

 

Емпіричне дослідження було проведене на базі Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні (ВОДКЛ). Лікарня розташована за адресою: 21029, Вінниця, вул. Хм. Шосе, 108. Головний лікар – Антонець Тетяна Іванівна. Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня працює з 1980 року. Лікарня