Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Попередження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників

Предмет: 
Тип роботи: 
Бакалаврська робота
К-сть сторінок: 
106
Мова: 
Українська
Оцінка: 

схильні до СЕВ люди з низьким рівнем професійної захищеності (відсутність досвіду практичної роботи, неможливість систематичного підвищення кваліфікації та ін.) Провокувати СЕВ можуть хвороби, переживання важкого стресу, психологічні травми (розлучення, смерть близької або пацієнта [41].

Як зазначалось, схильні медичні працівники до синдрому, перш за все ті, хто здійснює догляд за важкими хворими з онкологічними захворюваннями, ВІЛ/ СНІДом, працюють в опікових і реанімаційних відділеннях та ін.
Тепер стосовно факторів ризику формування дезадаптаційних станів особистості лікаря. Фактори ризику формування дезадаптаційних станів особистості лікаря можна розділити на чотири групи: соціальні, діяльні, суб’єктивні, індивідуальна-особистісні.
1. Соціальні:
1) низька соціальна оцінка значимості праці лікаря, особливо регіональних лікарень, поліклінік, що виражається в складності реалізації базових потреб особистості;
2) зростаюча вартість медичних послуг, що утруднює надання адекватної медичної допомоги особам з обмеженим достатком;
3) труднощі в реалізації безперервності професійного розвитку шляхом проходження етапів післявузівської освіти та захисту кваліфікаційних категорій, особливо для спеціалістів регіональних медичних закладів.
2. Діяльні:
1) вищий рівень за показниками шкідливості та небезпеки факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу;
2) обмежені об’єктивним рівнем розвитку сучасної медицини можливості надання лікарської допомоги пацієнтам із органічною патологією, що формують «бар’єри» в розкритті особистісного сенсу праці та сприяють появі почуття розчарування, деперсоналізації;
3) наявність ефекту «залишкової діяльності», що характеризують процес лікарської праці як необмежений тимчасовими рамками безпосередньо робочого часу [35].
3. Суб’єктивні:
1) великий обсяг різноманітних професійно важливих якостей, наявність деяких є нормативним умовою професіоналізації лікаря;
2) використання неоптимальних компенсаторних засобів і, як наслідок, розвиток станів не компенсаторної втоми;
3) девальвація професійної самооцінки в процесі накопичення професійного лікарського досвіду;
4) високі вимоги до комунікативного й організаторського потенціалу фахівця.
4. Індивідуальна-особистісні:
1) поєднання в структурі професійно важливих якостей фахівця груп властивостей, детермінованих протилежними типами нейродинамічних особливостей особистості;
2) «продуктивний», гетеростатичний мотиваційний профіль особистості лікаря;
3) зупинка в розвитку на цінностях «середнього» рівня або на одному з «модусів існування»;
4) соціальна фрустрація, як наслідок низької соціальної оцінки праці лікаря, яка блокує забезпечення надійності його професійної діяльності [31].
Тепер розглянемо лікування і профілактику синдрому емоційного вигорання. Профілактичні та лікувальні заходи при СЕВ багато в чому схожі: те, що захищає від розвитку даного синдрому, може бути використано і при його лікуванні. Так, профілактичні, лікувальні та реабілітаційні заходи мають спрямовуватися на зняття дії стресу: зняття робочої напруги, підвищення професійної мотивації, вирівнювання балансу між витраченими зусиллями й одержуваною винагородою. При появі і розвитку ознак СЕВ у пацієнта необхідно звернути увагу на поліпшення умов його праці (організаційний рівень), характер створених взаємин у колективі (міжособистісний рівень), особистісні реакції і захворюваність (індивідуальний рівень) [27].
Істотна роль у боротьбі з СЕВ відводиться, насамперед, самому пацієнту. Дотримуючись перераховані нижче рекомендації, він не тільки зможе запобігти виникненню СЕВ, але й досягти зниження ступеня його виразності:
  • визначення короткострокових і довгострокових цілей (це не тільки забезпечує зворотний зв’язок, що свідчить про те, що пацієнт знаходиться на вірному шляху, а й підвищує довгострокову мотивацію; досягнення короткострокових цілей – успіх, який підвищує ступінь самовиховання) ;
  • використання «тайм-аутів», що необхідно для забезпечення психічного і фізичного благополуччя (відпочинок від роботи) ;
  • оволодіння вміннями і навичками саморегуляції (релаксація, ідеомоторні акти, визначення цілей і позитивна внутрішня мова сприяють зниженню рівня стресу, що веде до вигорання) ;
  • професійний розвиток і самовдосконалення (одним із способів запобігання від СЕВ є обмін професійною інформацією з представниками інших служб, що дає відчуття більш широкого світу, ніж той, який існує всередині окремого колективу, для цього існують різні способи – курси підвищення кваліфікації, конференції) ;
  • відхід від непотрібної конкуренції (бувають ситуації, коли її не можна уникнути, але надмірне прагнення до виграшу породжує тривогу, робить людину агресивною, що сприяє виникненню СЕВ) ;
  • емоційне спілкування (коли людина аналізує свої почуття і ділиться ними з іншими, ймовірність вигорання значно знижується або процес цей виявляється не настільки вираженим) ;
  • підтримка гарної фізичної форми (не варто забувати, що між станом тіла і розумом існує тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном, зменшення ваги або ожиріння посилюють прояви СЕВ [24].
В системі менеджменту синдрому вигорання існує два етапи. Перший – діагностичний – включає в себе оцінку факторів ризику вигорання, його психологічну та клінічну діагностику. Залежно від наявності або відсутності факторів ризику та симптомів вигорання у медичного персоналу проводяться адекватні профілактичні заходи на рівні соціуму, колективу й особистості.
Виділяються такі рівні лікувально-профілактичних заходів щодо вигорання: макрорівень – суспільство (організаційний та соціально-економічний) ; мезорівень – колектив (професійне середовище) ; мікрорівень – особистість (психокорекція і психотерапія; фармакотерапія; альтернативні методи: аромо-, бальнео-, рефлексотерапія тощо [22].
Практика показала, що на макрорівні соціально-організаційні чинники можуть
виступати потужними превенторами синдрому вигорання. До них відносяться: політико-економічна стабільність з адекватною оплатою праці медпрацівників; «прозорість» і суворе дотримання трудового законодавства; вдосконалення правової бази, що регламентує роботу медиків; якісне проведення профілактичних медичних доглядів медпрацівників; впровадження страхування ризиків лікарської практики; проведення в централізованому порядку освітніх семінарів і тренінгів вигорання для медпрацівників.
На мезорівні гігієна виробничих відносин включає не тільки раціональну
Фото Капча