Попередження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників

Коли медик не отримує достатньої підтримки, то приймає від своїх клієнтів і пацієнтів більше неспокою, переживань і труднощів, ніж може обдумати, та виявляєтесь переобтяженим роботою. Джерелом стресу можуть бути не тільки клієнти, а також особливості роботи і організації, в якій працює медпрацівник. Ці стресори (чинники, що викликають стрес), у свою чергу, взаємодіють з вашою особистістю та зі стресами за межами робочої ситуації [62].

Файмен запропонував просту модель, що ілюструє взаємозв’язки між стресом і підтримкою (рис. 1. 1) [46, с. 194].

 

 

Ця схема підкреслює важливість не тільки особливої уваги до своєї системи підтримки і відповідальності за неї, але і активного реагування на неї в робочому та позаробочому житті.

Деякі види стресу неминучі, і можуть позитивно впливати на розум і енергію працівника. Вони можуть спонукати людину до дії, направленої на подолання кризи. Проте дуже часто у допоміжних професіях трапляються моменти, коли стресори спонукають розум до дії, але людина при цьому не має можливості піддатися цьому імпульсу. Медпрацівники повинні залишатися з болем пацієнта; справлятися з фрустрацією через нездатність зберегти сили для зустрічі з тими потребами клієнта, які є і у нас; або діяти в ситуації, в якій відчуваємо себе недостатньо підготовленими або емоційно неадекватними [64].

Стрес, якщо з ним не працювати, залишається в тілі та може виявитися як симптом на фізичному, розумовому і емоційному рівнях. Важливо знати про особливості власної реакції на стрес, щоб вчасно відмітити наростаючу напругу.

Згідно визначенню ВООЗ (2001 р.) «синдром вигорання (burnout syndrome) – це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі і втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин з метою отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності і (у багатьох випадках) суїцидальної поведінки. Цей синдром, зазвичай, розцінюється як стрес-реакція у відповідь на безжальні виробничі і емоційні вимоги, що походять від зайвої відданості людини своїй роботі з супутньою цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку [59].

На сьогоднішній день синдром вигорання розглядається як довготривала стресова реакція, яка виникає внаслідок дії на людину хронічних професійних стресів середньої інтенсивності. Невипадково, перший дослідник цього явища К. Маслач, назвала свою книгу «Емоційне згорання – плата за співчуття» [73].

Синдром емоційного вигорання (в науковій літературі визначається як хвороба за МКБ-10) – це реакція організму, що виникає внаслідок тривалого впливу професійних стресів середньої інтенсивності. Отже, СЕВ – це процес поступової втрати емоційної, когнітивної та фізичної енергії, що виявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичного стомлення, особистої відстороненості та зниження задоволення виконанням роботи. У літературі як синонім синдрому емоційного вигорання, використовується термін «синдром психічного вигорання» [67].

Так само це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі впливи. Це надбаний стереотип емоційної, частіше за все професійної поведінки.

«Вигорання» – частково функціональний стереотип, оскільки дозволяє дозувати і економно витрачати енергетичні ресурси. У той же час можуть виникати його дисфункціональні наслідки, коли «вигорання» негативно позначається на виконанні професійної діяльності та відносинах з партнерами. Іноді СЕВ («burnout») позначається поняттям «професійне вигорання», що дозволяє розглядати це явище в аспекті особистої деформації під впливом професійних стресів [20].

Як зазначалось, серед професій, в яких СЕВ зустрічається найчастіше (від 30 до 90% працюючих), слід виокремити лікарів, вчителів, психологів, соціальних працівників, рятувальників, працівників правоохоронних органів, адвокатів. Майже 80% лікарів психіатрів, психотерапевтів, психіатрів-наркологів мають різного ступеня прояву синдром емоційного вигорання; 7, 8% – різко виражений синдром, що веде до психосоматичних та психовегетативних порушень [51].

За іншими даними, серед психологів-консультантів і психотерапевтів ознаки СЕВ різного ступеня вираженості виявляються в 73% випадків; у 5% визначається виражена фаза виснаження, що проявляється емоційним виснаженням, психосоматичними та психовегетативними порушеннями. Серед медичних сестер психіатричних відділень ознаки СЕВ виявляються у 62, 9%. Ті чи інші симптоми вигорання мають 85% соціальних працівників [47].

За даними англійських дослідників, серед лікарів загальної практики виявляється високий рівень тривоги – у 41% випадків, клінічно виражена депресія – у 26% випадків. Третина лікарів використовує медикаментозні засоби для корекції емоційної напруги, кількість вживаного алкоголю перевищує середній рівень. У дослідженні, проведеному в Україні, у 26% терапевтів відзначений високий рівень тривожності, а у 37% – субклінічна депресія. Ознаки МКБ-10 виявляються у 61, 8% стоматологів [65].

Отже, головною причиною СЕВ вважається психологічна, душевна втома, коли вимоги (внутрішні та зовнішні) тривалий час переважають над ресурсами (внутрішніми і зовнішніми) особи, у людини порушується стан рівноваги, що неминуче призводить до СЕВ.

Встановлено зв’язок між виявленими змінами і характером професійної діяльності, пов’язаної з відповідальністю за долю,