Попередження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників

Звичайно, розглядаючи ознаки і симптоми емоційного вигорання, важливо звернутись до професійних факторів ризику. До них відносять, як зазначалось, альтруїстичні професії, робота з важкими хворими (онкологічні пацієнти, агресивні та суїцидальні хворі, пацієнти з залежностями).

Розвитку СЕВ сприяють особистісні особливості: високий рівень емоційної лабільності, високий самоконтроль, особливо при вольовому придушення негативних емоцій; раціоналізація мотивів своєї поведінки, схильність до підвищеної тривоги і депресивних реакцій, пов’язаних з недосяжністю «внутрішнього стандарту» і блокуванням в собі негативних переживань; ригідна особистісна структура [39].

Виділяють три основні чинники, які відіграють істотну роль в синдромі емоційного вигорання – особистісний, рольовий та організаційний. Стосовно особистісного чинника, то проведені дослідження показали, що такі змінні, як вік, сімейний стан, стаж даної роботи, ніяк не впливають на емоційне вигорання. Але у жінок в більшій мірі розвивається емоційне виснаження, ніж у чоловіків, у них відсутній зв’язок мотивації (задоволеність оплатою праці) і розвитку синдрому при наявності зв’язку з важливістю роботи, як мотивом діяльності, задоволеністю професійним ростом.

Психолог Фрейденберг описує як «згорають» співчуваючі, гуманні, м’які люди, які часто захоплюються та ідеалізують світ і є, одночасно, нестійкими, інтровертованими [23; 54].

Е. Махер поповнює цей список авторитарним стилем керівництва і низьким рівнем емпатії. Зокрема, В. Бойко вказує на такі особистісні чинники, що сприяють розвитку синдрому емоційного вигорання: схильність до емоційної холодності, схильність до інтенсивного переживання негативних обставин професійної діяльності, слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності [60].

Стосовно рольового фактору, то встановлено зв’язок між рольовою конфліктністю, рольовою невизначеністю і емоційним вигоранням. Робота в ситуації розподіленої відповідальності обмежує розвиток синдрому емоційного згорання, а при нечіткої або нерівномірно розподіленою відповідальності за свої професійні дії цей фактор різко зростає навіть при істотно низькою робочого навантаження. Сприяють розвитку емоційного вигорання ті професійні ситуації, при яких спільні зусилля не узгоджені, немає інтеграції дій, є конкуренція, у той час як успішний результат залежить від злагоджених дій [59].

Організаційний фактор. Розвиток синдрому емоційного вигорання пов’язано з наявністю напруженої психоемоційної діяльності: інтенсивне спілкування, підкріплення його емоціями, інтенсивне сприйняття, переробка та інтерпретація отриманої інформації і прийняття рішень. Інший чинник розвитку емоційного вигорання – дестабілізуюча організація діяльності та неблагополучна психологічна атмосфера [51]. Досить часто члени колективу можуть не розуміти один одного і не підтримувати в складних ситуаціях, що позначається на емоційному стані людини.

Як зазначалось вище виділяють ще один чинник, що обумовлює синдром емоційного вигорання – наявність психологічно важкого контингенту, з яким доводиться мати справу.

 

 

Звичайно, одне з перших місць за ризиком виникнення СЕВ займає професія медичної сестри та лікаря. Їх робочий день – це тісне спілкування з людьми, в основному з хворими, які вимагають турботи і уваги. Стикаючись з негативними емоціями, медсестра мимоволі втягується в них, у силу чого починає і сама відчувати підвищену емоційну напругу. Найбільше ризику щодо виникнення СЕВ мають особи, що висувають непомірно високі вимоги до себе. Цей медик в їхньому уявленні є зразком професійної невразливості і досконалості. Ті особистості, які входять в цю категорію, асоціюють свою працю з призначенням, місією, тому в них стирається межа між роботою та особистим життям [30].

Існують особливості роботи лікарів і медичних сестер, що обумовлені різними труднощами і є причинами виникнення синдрому вигорання.

Зокрема, психологи виокремлюють такі типи медичних сестер, яким загрожує СЕВ:

1-й – «педантичний», характеризується сумлінністю, зведеної в абсолют, надмірною, болючою акуратністю, прагненням у будь-якій справі домогтися зразкового порядку (навіть на шкоду собі) ;

2-й – «демонстративний», що прагне бути першим у всьому, завжди бути на виду. Цьому типу властива висока ступінь виснаження при виконанні навіть непомітної рутинної роботи;

3-й – «емотивний», який складається з вразливих і чутливий людей. Їх чуйність, схильність сприймати чужу біль як власну межує з саморуйнуванням [63].

Наприклад, при обстеженні медичних сестер психіатричних відділень встановлено, що СЕВ проявляється в них неадекватним реагуванням на пацієнтів і своїх колег, відсутністю емоційної залученості, втратою здатності до співпереживання пацієнтам, втомою, що веде до редукції професійних обов’язків та негативного впливу роботи на особисте життя [45].

Професійна діяльність працівників сфери психічного здоров’я несе в собі потенційну загрозу розвитку СЕВ. Особистісні риси емоційної нестійкості, страху, підозрілості, схильності до почуття провини, консерватизму, імпульсивності, напруженості, інтраверсії мають певне значення у формуванні МКБ-10. У картині синдрому у працівників цієї сфери переважають симптоми фази «резистенції». Це проявляється у неадекватному емоційному реагуванні на пацієнтів, відсутністю емоційної залучення та контакту з клієнтами, втратою здатності до співпереживання пацієнтам, втомою, що веде до редукції професійних обов’язків [44].

Також досить виражено переживання психотравмуючих обставин (фаза «напруга»), що проявляється відчуттям фізичних і психологічних перевантажень, напруги на роботі, наявністю конфліктів з керівництвом, колегами, пацієнтами.

Діяльність психотерапевта є публічною, передбачає необхідність роботи з великою кількістю людей і надання послуг клієнтам. Причому останні відрізняються від осіб основної маси населення психічною неврівноваженістю та девіантною поведінкою у тій чи іншій формі.

Серед психотерапевтів і психологів-консультантів