Попередження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників

3 – несформована фаза.

Остання фаза сформована у 19, 0±3, 9% опитаних, що є негативним явищем через значну кількість осіб.

В результаті дослідження виявлено симптоматичну структуру СЕВ (табл. 2. 2).

 

 

 

Фаза напруження виявилась сформованою у 31, 0±4, 6% респондентів, такою, що формується, – у 47, 6±5, 0%. Розвиток даної фази розвитку стресу здійснювався за рахунок завершеності таких симптомів:

переживання психотравмуючих подій – у 73, 8±4, 4%; при цьому для 61, 9±4, 9% осіб він був домінуючим; «загнаність у клітку» – у 33, 3±4, 7%; при цьому домінуючим він був для 26, 2±4, 4%; тривога та депресія – у 26, 2±4, 4%; домінуючий симптом у 16, 7±3, 7%; незадоволення собою відігравало роль у формуванні фази «напруження» у 16, 7±3, 7%, а для 4, 8±2, 1% цей симптом визначався як домінуючий.

Фаза резистенції була сформованою у 28, 6±4, 5% респондентів, такою, що формується, – у 50, 0±5, 0% осіб.

Формування цієї фази здійснювалось за рахунок завершеності таких симптомів:

• редукція професійних обов’язків – у 42, 9±4, 9% досліджених; домінуючий симптом у 31, 0±4, 6%;
• розширення сфери економії емоцій – у 40, 5±4, 9% респондентів; домінуючий для 26, 2±4, 4% осіб;
• неадекватне вибіркове емоційне реагування – у 33, 3±4, 7% медичних працівників; домінуючий – у 26, 2±4, 4%;
• емоційно-моральна дезадаптація- у 31, 0±4, 6%; домінуючим він був для 19, 0±3, 9% обстежених.

Фаза виснаження виявилась сформованою у 19, 0±3, 9% медичних працівників, а такою, що формується, – у 33, 3±4, 7% респондентів.

Формування цієї фази здійснювалось за рахунок сформованості таких симптомів:

• емоційний дефіцит – у 23, 8±4, 3% обстежених; домінуючим симптом був у 7, 1±2, 6%;
• психовегетативні та психосоматичні порушення – у 23, 8±4, 3% осіб; причому у всіх випадках цей симптом був домінуючим;
• емоційна відстороненість – у 19, 0±3, 9% працівників; домінуючий – у 4, 8±2, 1% випадків;
• особистісна відстороненість – у 14, 3±3, 5% обстежених; домінуючий – у 7, 1±2, 6%.

Аналіз поєднання сформованості фаз та завершеності симптомів показав, що у 54, 8±5, 0% респондентів було діагностовано сформованість однієї чи всіх трьох фаз, а у 45, 2±5, 0% – процес формування тієї чи іншої фази. У 33, 3±4, 7% респондентів було діагностовано формування однієї фази: у 50, 0±5, 0% з них за рахунок сформованості фази напруження, у 35, 7±4, 8% – резистенції та у 14, 3±3, 5% – фази виснаження.

Змістовний аналіз поширеності фаз емоційного вигорання у медичного персоналу онкогематологічного відділення свідчить про те, що розвиток зазначеного синдрому первинно реалізувався через формування в особи стану напруження. сформованість одразу двох або трьох фаз вказує на наявність у працівника патопсихологічного підґрунтя для розвитку дезадаптації та повноцінного синдрому емоційного вигорання, що має стати підставою для проведення прицільної психодіагностики та подальших психокорекційних заходів.

В результаті аналізу розподілу фаз емоційного вигорання залежно від змісту професійної діяльності (табл. 2. 3) встановлено, що поширеність та структура фаз і симптомів синдрому емоційного вигорання має відмінності залежно від змісту професійної діяльності та стажу роботи.

 

 

Тепер розглянемо результати використання методики, розробленої на основі моделі К. Маслач та С. Джексон. Серед лікарів емоційне виснаження коливається від 11 до 24, у медсестер – від 8 до 46, у молодших медсестер – від 10 до 48. Ці дані підтверджують результати опитування за методикою В. Бойка. Стосовно деперсоналізації медпрацівників, то дані коливаються в межах 5-18. Редукція персональних досягнень опитаних 15-36, тобто середній і високий показники.

Далі було використано тест-анкету Б. Додонова для виявлення у медпрацівників емоційної спрямованості. Опитувальник містить 10 типів спрямованості особистості і адаптований автором для дослідження (Дод. В).

Для класифікації емоцій Б. Додонов вибирає напівемпіричний, за його висловом, шлях, при якому він йшов від потреб до емоцій, а від попередньо зібраного величезного сирого матеріалу про «цінні» переживання до «просвітчастим», а потім до кореспондентних потреб, що покладені зрештою в основу класифікації. У цій класифікації використовуються тільки ті «мовні моделі», які обов’язково передають специфічний компонент емоції, її забарвленість «в колір» певної потреби. Б. Додонов виділяє 10 видів таких емоцій:

1. Альтруїстичні емоції виникають на основі потреби в сприянні, допомозі, заступництві іншим людям.

2. Комунікативні емоції виникають на основі потреби в спілкуванні.

3. Глоричні емоції пов’язані з потребою в самоствердженні, у славі.

4. Праксичні емоції викликаються діяльністю, її успішністю чи неуспішністю.

5. Пугнічні емоції походять від потреби в подоланні небезпеки, на основі якої пізніше виникає інтерес до боротьби.

6. Романтичні емоції виникають на основі прагнення до всього надзвичайному, незвичайному, таємничого.

7. Акізитивні емоції виникають у зв’язку з інтересом до накопичення, «колекціонування» речей, що виходить за межі практичної потреби в них.

8. Гедоністичні емоції пов’язані із задоволенням потреби в тілесному і