Предмет курсу «Основи римського приватного права»

Формулярний процес. У другiй половинi перiоду республiки Рим перетворився в могутню державу, якiй належала величезна територiя. Iнтенсивно розвиваються сiльське господарство (хлiборобство, виноградарство, оливководство), новi галузi-тваринництво i птахiвництво; одночасно розквiтають ремесло, будiвництво. Саме в цей перiод були збудованi римськi водопроводи, мости, терми, амфiтеатри, вiлли, багатоповерховi житловi будинки, портовi споруди. Зростання суднобудування й мореплавства зумовлюють пожвавлення морської торгiвлi, яка стала дуже вигiдною.

Великi змiни в економiцi вимагали вiдповiдних змiн у правовому регулюваннi. Пожвавлення виробництва, торгiвлi, лихварства привело до значного зростання майнових спорiв, вимагаючих негайного та ефективного розгляду. Легiсакцiйний процес iз своїм формалiзмом уже не задовольняв потреб економiчної практики. Вимагалися радикальнi змiни. За повiдомленням Гая, законом Ебуцiя мiж 149 i 126 рр. i двома законами Юлiя (час прийняття невiдомий) до цивiльного судочинства були внесенi iстотнi змiни, якi грунтовно змiнили легiсакцiйний процес. Вони в основному зводилися до того, що позивач звiльнявся вiд неухильного обов'язку формулювати свої вимоги в суворо встановленiй формi. Обов'язок юридичне грамотно, вiдповiдно до закону формулювати позовнi вимоги перекладався на претора. Позивач мав тепер право викладати претору свої позовнi вимоги вiльно, без дотримання формальностей i ритуалiв. Вислухавши пояснення сторiн, їхнi докази й запереченля, претор самостiйно формулював юридичну сутнiсть позову. Змiст спору вiн викладав в спецiальнiй записцi суддi, яку почали називати формулою, звiдси i назва нового порядку судочинства. '

Формулярний процес, як i легiсакцiйний, подiлявся на двi стадiї. Вiн не тiльки реформував застарiле римське судочинство, а й закрiпився у другiй половинi перiоду республiки настiльки, що внаслiдок своїх безсумнiвних переваг виявився здатним обслуговувати рабовласницький стан весь наступний перiод – принципат – до встановлення абсолютної монархiї. Саме формулярний процес дав змогу перетворити застарiле цивiльне право з вузьконацiонального у всесвiтньо визнане, абстраговане вiд своєї основи приватне право. Позбавлений обтяжливого формалiзму формулярний процес виявився дуже гнучким та ефективним щодо захисту iнтересiв рабовласницького стану. Саме формулярний процес i вдале його поєднання з преторською дiяльнiстю сприяв досягненню римським приватним правом неперевершених висот Досконалостi.

Вiдмiнною ознакою формулярного процесу є замiна ритуальних дiй на першiй стадiї формулою, що була основою процесу метою провадження на першiй стадiї i юридичною пiдставою для провадження на другiй. У формулi мiстилося формулювання юридичної сутностi виниклого майнового спору. Вона складалась iз певних основних i додаткових частин, завжди починалася призначенням суддi, якому доручалося розглянути справу: <Octavius judex esto>-<Хай Октавiй буде суддею>. Потiм послiдовно йшли: а) iнтенцiя-викладення вимог позивача, сутностi спору; б) кондемнацiя – доручення суддi звинуватити чи виправдати вiдповiдача залежно вiд пiдтвердження чи спростування iнтенцiї. Формула завжди мала вигляд повелiння: <Октавiй хай буде суддею. Якщо виявиться, що раб Стiх е квiритською власнiстю Авла Агерiя, то ти, суддя, Нумерiя Негiдiя на користь Авла Агерiя звинувать, якщо не виявиться-виправдай>. У складнiших випадках необхiдно було стисло викласти в формулi факти й обставини, якими позивач обгрунтовував свої вимоги; тодi на початку формули перед iнтенцiєю вставлялась демонстрацiя чи прескрипцiя, що конкретизували її змiст. Окрiм звичайних складових частин формули до неї iнколи вводилися додатковi: ексцепцiя – заперечення вiдповiдача проти вимог позивача тощо. їх мета-специфiкацiя окремих позовiв.

Отже, формула – не тiльки формулювання юридичної сутностi майнового спору, а й iнструкцiя> вказiвка суддi, як треба вирiшувати справу за конкретних обставин, певнi обов'язковi межi, в яких суддя має вирiшити спiр. Тому, якщо претор припускався помилки в формулi, її обов'язково повторював i суддя.

Найiстотнiшим у формулярному процесi була не формула (хоча це й дуже значне явище саме по собi), прогресивнi змiни в судочинствi полягали в iншому. Претор перестав бути простим фiксатором ритуальних дiй, не завжди вiдповiдав за призначення суддi в легiсавдiйному процесi. Поступово вiн починає формувати основи приватно-правовоi полiтики в країнi, його значення i влада в судовiй сферi фактично стають безмежними.

Перетворення застарiлого цивiльного права в нову систему правових норм здiйснюється у двох напрямах. Претор в силу своєї влади отримує право надавати чи не надавати судовий захист спiрним майновим вiдносинам: Виходячи з принципу еквiтас (справедливостi), вiн може вiдхилити позов у випадку, «коли за цивiльним правом такий позов має бути наданий, i, навпаки, надати захист вiдношенню, яке вiдповiдно до норм цивiльного. права судовому захисту не пiдлягає.

Система норм цивiльного права замiнюється системою позовiв – з факту надання позову виводилась наявнiсть матерiального права, а не навпаки. Вирiшуючи питання про спрямування чи не спрямування справи до суду, претор не був зв'язаний нормами цивiльного права i керувався тiльки одним – справедливiстю, зрозумiло, задовольняючи iнтереси пануючого стану. Такi широкi повноваження надавали претору фактичну можливiсть шляхом утворення системи позовiв виводити новi правовi