Предмет курсу «Основи римського приватного права»

Строки в правi мають рiзне значення i в iнших правовiдносинах. В одних випадках час може породжувати правовий захист, в iнших – погашати. Сплив певного часу перетворює факт в право (набувна давнiсть), проте вiн i гасить право (позовна давнiсть). Час надає право одному, водночас позбавляючи права iншого.

Помiж часово-правових категорiй в судочинствi найбiльшого значення набула позовна давнiсть – встановлений законом строк для захисту порушеного права в судi. Як правова категорiя в римському правi вона виникла досить пiзно, класичне-римське право цього поняття не знало. За тих часiв були законнi строки для деяких позовiв, з яких поступово розвинулась й позовна давнiсть. Законнi строки погашали саме матерiальне право, отже, право на захист його в судi. Вони були не довгочасними.

Основна вiдмiннiсть законних строкiв вiд позовної давностi полягала в тому, що:

1. Законнi строки менш тривалi-один рiк для спорiв про рухоме i два роки в спорах про нерухоме майно. Позовна давнiсть – ЗО рокiв. 2. Сплив законного строку погашав не тiльки право на захист, а й саме матерiальне право. Наприклад, в спорi про право власностi зi спливом законного строку власник втрачав як право на захист, так i право власностi на спiрну рiч. Iз спливом позовної давностi власник втрачав право на судовий захист свого права власностi, проте вiн не втрачав самого права власностi.

3. Законнi строки не переривались i не зупинялись. Позовна давнiсть могла зупинитися й перерватися.

Спочатку цивiльнi позови нiякою давнiстю не обмежувалися – доки, поки iснувало саме право, iснувало й -право на позов, тобто на судовий захист. Однак вже претори внаслiдок викладених вище причин обмежують право на захист строком в один рiк (строк повноважень самого претора). Потiм були встановленi строковi обмеження для деяких цивiльних позовiв. I тiльки в 424 р. Iмператор Феодосiй II вводить спецiальнi строки для погашення права на позов тривалiстю ЗО рокiв. Згодом для позовiв ^церкви, державнi скарбницi та iн.) встановлюються строки 40 рокiв, для iнших коротшi, але основний строк позовної давностi – ЗО рокiв.

Встановлення жорстких строкiв позовної давностi потребувало точного визначення початку їх перебiгу, що залежало вiд характеру правовiдношення. В строкових договорах початком перебiгу позовної давностi вважався наступний день пiсля спливу договiрного строку. Наприклад, договiр позики грошей був укладений на 5 рокiв-з 01. 01. 80 р. до 01. 01. 85 р. н. е. Позовна давнiсть починає свiй перебiг з 02. 01. 1985 р., проте якщо в договорi строк виконання не зазначений, то через 7 днiв пiсля заяви вимоги кредитора. В спорах про речове право перебiг позовної давностi починається з того часу, коли в суб'єкта речового права (власника) виникає право на позов, тобто коли йому стає вiдомо, де знаходиться його рiч.

Нормальний перебiг позовної давностi може перериватися й зупинятися. Перерва настає з двох пiдстав: пiдтвердження боргу i закладання позову в установленому порядку. Так, боржник, якому кредитор нагадав про необхiднiсть виконати зобов'язання, своїм проханням про вiдстрочку виконання не тiльки не заперечує наявностi боргу, а й пiдтверджує його i тiльки просить про вiдстрочку. Iнший випадок перерви позовної давностi – закладання позову, який не був розглянутий судом внаслiдок досягнення мирної угоди про ту саму вiдстрочку. В зазначених випадках позовна давнiсть переривалась i починала свiй перебiг спочатку,. Час, що сплив до перерви, до уваги не приймається.

Зупинення тiльки на певний строк перебiгу позовної давностi може бути викликане певними обставинами, однак пiсля усунення їх позовна давнiсть триває. Строк, що минув пiсля зупинення позовної давностi, компенсується часом пiсля її поновлення. У сумi вiн не повинен перевищувати строку позовної давностi. Зупинення позовної давностi могло мати мiсце у випадках: вiйськових дiй, епiдемiї, неповнолiтностi правомочної особи на закладання позову та iнших обставинах, що були перепоною для закладання позову.

Сплив строку позовної давностi призводив до погашення права на позов, однак не припиняв права вимоги чи права на рiч. Спiрне право продовжувало iснувати, дроте воно вже позбавлене захисту з боку держави. Отже, виконання зобов'язання пiсля спливу строку позовної давностi (наприклад, повернення боргу) вважається виконанням належного, оскiльки саме право iснує, хоча й позбавлене захисту позовом. Наприклад, якщо йдеться про спiрне зобов'язання, то воно. зберiгає силу i пiсля спливу строку позовної» давностi, проте позбавляється позовного захисту. Такi зобов'язання дiстали назву натуральних.

 

 

Давньоримська держава з часiв виникнення (754-753 рр. До н. е.) i до загибелi (476 р. н. е.) була рабовласницькою: рабовласницький лад, рабовласницький спосiб виробництва, в основi виробничих вiдносин – власнiсть на засоби виробництва та раба, основнi класи -- раби i рабовласники. Спочатку рабство було патрiархальним – становище рабiв не дуже вiдрiзнялось вiд вiльних. З розвитком продуктивних сил станова